Філософія Середньовіччя презентация

Августина Аврелія.
3.Філософія Ф.Аквинського.

коло проблем, представники. 
У своєму розвитку філософія Середньовіччя пройшла такі етапи:
1) апологетика (1-II ст. н.е.);
2.патристика (II-VIII ст. н.е.);
3) схоластика (VIII-XV ст.).
4) містика ( ХY-XV1 ст. н.е.);

теодіцеї (виправдовування Бога);
3) проблема істини (відображення об’єкта у свідомості; істину дає Бог і природа);
4) проблема сенсу життя;
5) проблема держави.

визначила зміст і форму середньовічної філософії

1.Вона існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика концентрувалася навколо поняття - міфологеми Бога, а любов до мудрості реалізувалася як течія богословської думки.
2.Питання про походження світу вирішується у дусі біблейського креаціонізму (від лат. creare - творити): світ створено з нічого, за одним лише вільним волевиявленням Бога.

(Абеляр, Росцеллін).
Реалізм продовжує «лінію Платона» і, як правило, зливає­ться з церковною ортодоксією.
Номіналізм (від лат. nomina - ім'я) проводить у середньо­вічній схоластиці «лінію Демокріта»,відроджує орієнтацію на світ одиничних об'єктів Аристотеля.
Започатковує номіналістичну традицію в Середні віки французький богослов Росцеллін (XI ст.).

не мають реального (незалежного від речей) існування; загальні поняття - лише химери, «струси повітря». Отже, універсали - не більш як імена речей, їхні назви, а тому будь-яка ідея є словесною, а не онтологічною реальністю. Тим самим номіналізм зводить ідеальне буття загального до фізичної стихії слова або терміна. Звідси інша назва номіналізму - термінізм.

(1265/66-1308) та Уільямом Оккамом (1285-1349).
Цей різновид номіналізму заперечує самостійне, поза природою і людиною існування загальності, але й не зводить його до емпіричної даності терміна; він визнає реальність загального як певне цілісне розумове узагальнення індивідуальних речей.
Отже, загальне похідне від одиничних речей існує після них як знання про їх спільні або повторювані ознаки.

ст., апологетика “батьків церкви”, які спочатку відстоювали догмати християнської релігії проти язичництва, вказували на несумісність релігійної віри з античною філософією.
Починаючи з III ст. патристика намагалася пристосувати філософію еллінізму (неоплатонізму) до обґрунтування християнства.

світогляду, теоретичний захист християнства від його численних ворогів;
2) головна проблема - ставлення до язичницької філософії та культури.
Представниками цього періоду патристики були Тертуліан, Климент та Ориген. Ориген створив першу філософсько-теологічну систему християнства.

стандарту середньовічної християнської думки.
Проблеми класичного періоду патристики:
1) тринітарна проблема, тобто єдності та триєдності Бога;
2) христологічна проблема (поєднання у Христі двох природ - божественної та людської);
3) антропологічна проблема (питання про божественну благодать і гріховну природу людини у плані її порятунку та спокути).

2) латинський потік (Медіаланський, Стриданський, Августин).

теологією.

праці „Про град божий” Августин обґрунтовує і розвиває християнську концепцію всесвітньої історії, яку він розуміє фаталістично, як результат божественного передвістя. „Земному граду” він протиставляє „град Божий”, всесвітнє панування церкви.

2. Систематизував християнське віровчення.

що вона терпить. Перше - це гріх, друге - покарання.. Людина коїть зло, яке хоче, і терпить зло, якого не хоче.
- Явна істина, що залишає людину холодною, полонить її, коли вона розкриє її під алегорією.
- Ніхто не здатен знайти Бога, якщо раніше не повірить у те, що потім узнає.
- Найсправедливіше покарання за гріх полягає у тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре користуватися... той, хто не схотів поводитися правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче поводитися правильно.

владі людини те, що приходить їй у голову.
- Смерть - зло лише через те, що за нею слідує.

представники якої - схоласти - прагнули раціонально обґрунтувати та систематизувати християнське віровчення.
Схоластика поділяється на такі періоди:
1) рання схоластика (XI-XII ст.), для якої характерним є вплив неоплатонізму (Еріугена, Кентерберійський);
2) класична схоластика (XII-XIII ст.), яка характеризується пануванням „християнського аристотелізму” (Аквінський та ін.);
3) пізня схоластика (XIII-XIV ст.), представники якої виступали проти томізму (Скот), протиставляючи йому теорію двоякої істини

вище окремого кольору. Людство вище людини. Властивість вище того, хто нею володіє, святість вище окремого святого, Бог вище всякої окремої істоти.
- Як може справжнє щастя витікати з багатства, якщо для придбання багатства доводиться зазнавати страждання? Якщо втрата багатства викликає потрясіння, то його надлишок призводить до божевілля.

від того, що досконале.
- Справедливість є властивість душі, керуючись якою люди неодмінно і постійно прагнуть відплатити кожному по заслугах його.
- Ми повинні щиро любити інших заради їх власного блага. А не заради нашого.
- Спілкування друзів не є необхідністю для людського щастя, оскільки людина має вже всю повноту своєї досконалості в Богу.

проти язичників”, „Сума теології” .

Основні ідеї Ф. Аквінського:
1) гармонія віри та знання при підпорядкуванні знання вірі;
2) виправдовував соціальну нерівність;
3) сенс життя людини у пізнанні Бога та дотриманні його заповідей;
4) навів п’ять доказів існування Бога.

мета;
д) першодвигун.

одиничних речей;
2) універсалії в самих речах;
3) універсалії після речей.

заперечення проти істин віри.
За Ф. Аквінським, порядок відносин панування і підпорядкування, при якому воля осіб у вищій людській ієрархії рухає нижчими верствами населення, встановлений Богом.
- Загальні поняття, роди існують усюди і завжди. Колір взагалі вище окремого кольору. Людство вище людини. Властивість вище того, хто нею володіє, святість вище окремого святого, Бог вище всякої окремої істоти.

доводиться зазнавати страждання? Якщо втрата багатства викликає потрясіння, то його надлишок призводить до божевілля.
- Блаженство і Бог - одне і теж.
- Недосконалість проявляється раніше від того, що досконале.
- Справедливість є властивість душі, керуючись якою люди неодмінно і постійно прагнуть відплатити кожному по заслугах його.

не заради нашого.
- Спілкування друзів не є необхідністю для людського щастя, оскільки людина має вже всю повноту своєї досконалості в Богу.

усе в світі суєта суєт і томління духу;
2) всьому свій час;
3) хто приумножує пізнання, той приумножує смуток;
4) засуджує накопичення та бажання наживи;
5) жінка розглядається як джерело зла;
6) радить боятися Бога

ідея знамення наближення кінця світу;
3) ідея Страшного Суду для всіх нехристиян;
4) друге пришестя Ісуса Христа;
5) ідея царства Божого.