Державно-правові вчення стародавньої Греції презентация

державу і право Платона
3. Вчення про державу і право Арістотеля
4. Вчення про державу і право Епікура

План

у суспільстві всяких політичних структур.
Тимократія - правління військових.
Лімітованість - суворе дозування, обмеженість у чомусь.

Основні категорії і поняття

до рабовласницького ладу.
Починають виникати самостійні міста-держави – Поліси.

Політико - правові погляди періоду становлення давньогрецької державності

околиці (місто-держава);
вільні громадяни міста становили економічний союз власників господарств, організований у певні форми політичного устрою, зі своїми нормами співжиття, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями і правом;
участь у політичному житті міста-поліса була почесним обов'язком кожного
у стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості, де критерієм такої справедливості виступало право.

Поліс –це:

які не втратили актуальності й сьогодні:

яких почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи окремі з них далі, а інші – спростовуючи;
показовим прикладом таких підходів стала творчість "семи мудреців" (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона);
мислителі підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм, намагалися законодавчо врегулювати відносини між суспільними верствами і вдосконалити державний устрій;
мудреці жили і творили в кінці VII - на початку VI ст. до н.е., дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями і законодавцями ( як, наприклад, реформатор Солон).

з VI ст до н.е. погляди на державу і право у Стародавній Греції почали оформлюватись в окрему систему знань

давньогрецької державності;
формуються філософський, політичний підходи до проблем держави і права;
формування раціонально-логічних, філософських, а пізніше і наукових способів підходу до оточуючого світу поставили розвиток даної проблематики на теоретичну основу.
початкові міфологічні уявлення, репрезентантами яких виступають Гомер і Гесіод, змінюються філософським підходом, який починає формуватися. Представниками цього підходу є "мудреці", Піфагор, Геракліт, Демокріт.

початок VI ст. до н.е.)
у своїх коротких висловах ("гномах") ці мудреці сформували вже цілком раціональні і світські, за своїм духом, етичні та політичні сентенції, максими світської практичної мудрості, у тому числі стосовно полісного життя, його законів і порядків.

Сім мудреців

і математиком.
Його ім'ям відкривається перелік «семи мудреців», йому приписують багато гном:
«Пізнай самого себе», «Більше усього простір, тому що він все у собі містить», «Сильніше усього необхідність, бо вона має над усім владу», «Мудріше усього час, бо він все відкриває».
Першоосновою усього сущого Фалес вважав воду — «розумну і божественну».

(Фалес);
"Підкоряйся закону“ (Хілон);
"Підкоряйся тому законові, який ти постановив сам для себе“; "Повелівай не раніше, ніж сам навчишся підкорятися” (Піттак);

"Не обмежуйся покаранням злочинця, а попереджуй злочини“ (Періандр);

до семи мудреців належить і Солон, знаменитий афінський державний діяч і законодавець. Саме від його правління та проведених ним реформ "почалася демократія", як писав Арістотель.
Він перший, хто зрозумів, що демократія — це відповідальність всіх громадян за стан справ у державі. З огляду на це, надзвичайно цікавий закон, виданий ним: "Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав". Держава, на думку Солона, потребує, перш за все, законного порядку.

тільки вибраному, спеціально відібраному і організованому, колу слухачів (виникли піфагорійські гетерії — аристократичні за своїм духом, таємні релігійно-політичні союзи. У центрі інтересів членів цих груп стояли і політичні питання.
Піфагорійці:
вперше вжив термін "філософія" (любов до мудрості), на відміну від самої мудрості ("софії"), і назвав себе філософом$
cформулювали вчення про числа (числа, на їхню думку, — це початок і сутність світу);

першими почали теоретичну розробку поняття "рівність, як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів;
справедливість виражена у цифрі чотири, оскільки чотири — це перший квадрат (результат множення цифри два на саму себе), а сутність справедливості полягає у воздаванні рівним за рівне;;
під рівністю розуміли мінливу мірку для кожного відповідного випадку, а не єдину мірку і загальний масштаб для всіх випадків.

природу».
Автор відомої фрази «Усе плине, усе змінюється»

в місті Абдери у Фракії. Він багато мандрував світом, вивчив філософські та натурфілософські ідеї різних народів (Єгипет, Вавилон, Персія, Індія, Ефіопія).

і спочатку вживається для визначення людини, компетентної в якійсь справі.
специфічне значення слово "софіст" набуло після того, як ним стали називати професію вихователя людей — платного вчителя
два покоління софістів:
1) старші (Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антіфонт та ін.)
2) молодші (Фрасімах, Каллікл, Ликофрон та ін.).

Софісти

пошукам морального блага,
доброчесності й справедливості.
Головним його методом (так званий
«сократівський метод») була діалектика: він шукав істину шляхом постановки навідних питань, намагаючись відкрити людям їх необізнаність і допомогти їм пізнати себе.
завдяки Сократу цінність набувають не небесні тіла, земля, хмарини, а безмежний світ людської душі.

СОКРАТ (470-399 до Р.Х.)

свідченням його послідовників, зокрема, його найбільш видатного учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа».
Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності, не менш захоплену характеристику мудрецю ще за життя дала Дельфійська піфія: «Хоча Софокл мудрий, а Евріпід ще мудріший,
Сократ мудріший за всіх.»

форм держави. Він виділяє монархію, тиранію, аристократію, плутократію і демократію.
Правильною і моральною він вважає тільки аристократію, яку він характеризує як владу невеликої кількості освічених і моральних людей. Ці ідеї Сократа розвиває в своїх працях Платон.
Сократ вважає, що саме наявність чеснот у людини повинна визначати можливість виконання нею державних або громадських функцій, а не жереб, як це практикувалося в Афінах у період правління демократичної партії. Тому Сократ і критикував демократію. У своїх бесідах він наводив приклад, що керманича на кораблі, тесляра або музиканта не можна обирати за жеребом, але тільки за здібностями і знаннями.
Погляди на право і закон Сократа
Сократ прагнув до раціонального обґрунтування природи держави і права. Тим самим він заклав початок теоретичного дослідження в цій області.
Сократ розрізняв природне право і позитивний закон. Він намагався обґрунтувати розумну природу політичних і правових явищ. Сократ розвиває принцип верховенства законів над усіма сферами державного і суспільного життя.Тотожність законного і справедливого ('Що справедливо, то і законно').Мораль і істина тотожні. Сократ стверджував, що моральні якості (чесноти) мають об'єктивну природу і не залежать від суб'єктивної оцінки людини. Істина (мораль) - це знання. Зло люди роблять через незнання.
Негативно ставився до крайньої демократії (тому люди схильні до користолюбства, демократичне правління він вважав не компетентним).
Верховенство інтересів держави по відношенню до особистості.

самим основи практичної політики і права;
був прихильником держави-поліса, де панують справедливі за природою закони;
виходячи з принципу законності, намагався охарактеризувати різні форми державного устрою і правління;
різко засуджував тиранію як режим беззаконня, сваволі та насильства, але й
гостро критикував демократію, вбачаючи її головний недолік у некомпетентності посадових осіб, обраних на свої посади випадково.

Погляди Сократа

Платона було Аристокл. Прізвисько Платон (Широкоплечий.)
Походив із знатного роду і здобув чудову освіту.
Можливо, слухав лекції Гераклітіка Кратила, знав популярні в Афінах твори Анаксагора, був слухачем Протагора та інших софістів.
У 407 р. став учнем Сократа, що визначило все його життя і творчість.

або "ідеями" і які ототожнював зі справжнім буттям.
Ідеям протиставляв небуття, тотожне матерії і простору.
У пізнанні розглядав його види у залежності від особливостей пізнавальних предметів. Достовірне пізнання можливе тільки в істинно сущих "видах".
Основні праці: "Апологія Сократа", "Софіст", "Теетет", "Пармені", "Держава«, «Закони».

Платон

е. Платоном поблизу Афін

принципу протиріччя і зловживання. У праці "Політика«
Платон характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальною є наявність справжнього знання і уміння правити людьми.
Суть цього знання полягає, очевидно, в розумінні суті наслідування божественних зразків правління. У цьому випадку, вважає Платон, для правителів немає значення — правлять вони, дотримуючись законів, чи без них, добровільно чи проти волі, бідні вони чи багаті. Розраховувати на це ніколи не буде правильним. В усіх інших державах, на чолі яких немає справжніх правителів, слід керуватися письмовими законами і вітчизняними звичаями. У праці "Політика" порушується проблема типології політичних лідерів.

Погляди на державу Платона

бажання бути коханим.
В пошуках щастя для інших ми знаходимо його для себе.
Виховання – це засвоєння хороших звичок.
Красномовство – це як кулінарія для душі.

Крилаті вислови:

заснував Лікей, або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського.
Основоположник формальної логіки, творець силогістики. У філософії розрізняв теоретичну і практичну частини. Перша – вчення про буття, його склад, причини і начала, друга – вчення про людську діяльність.
Основні філософські праці: "Органон" ("Категорії", "Про тлумачення", "Аналітики", "Топіка"), "Метафізика", "Фізика", "Про виникнення тварин", "Політика", "Риторика", "Поетика".

Арістотель

(384 – 322 рр. до н. е.) давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист.

спереду, і не чекати тих, хто позаду."

Арістотель.

на стороні того, хто задоволений.
Страх визначають як очікування зла.
Людина без суспільства - або бог або звір.
Розум визначається не тільки в знаннях, а й в умінні використовувати знання на ділі.
Пізнання починається з подиву.

Крилаті вислови:

(341 – 270 до н. е.) – давньогрецький філософ, послідовник Демокріта.

Мета життя – відсутність страждань, здоров'я тіла і стан ... духу.

Епікур

має до нас ніякого відношення, коли ми живі, смерті ще немає, коли вона приходить, то нас вже немає.
Боги, можливо, є, але вони ніяким чином не можуть втручатися у життя людей і земні справи.
Уміння добре жити і добре померти - це одна і та ж наука.
Людина є результат біологічної еволюції.
Душа людини вмирає разом з тілом.

Крилаті вислови:

держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників. По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення. По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством. По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів. По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях. І нарешті, ще один важливий чинник. Мислителі Стародавньої Греції того періоду почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи їх далі чи спростовуючи. Означені процеси почалися з творчості "семи мудреців", які підкреслювали велике значення законів для полісного життя, обстоювали ідею підкорення законам, намагалися законодавче врегулювати відносини між станами суспільства і вдосконалити державний устрій.

Висновки:

теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило їхній помітний вплив на наступних мислителів та їхнє значне місце в історії політичних та правових вчень.
Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції, складовою частиною якої є політичні та правові вчення, обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Йдеться не про ординарний внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а про створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики.
Частково безпосередньо, частково через римських авторів головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття давньогрецької теорії стали основою всієї європейської політичної та правової думки.

висновок

Т. 3. — С. 224
2.Горак С.І. Філософія. Курс лекцій. – К., 1997. 3.Філософія. Курс лекцій / за ред. І.В.Бичко, К.,1994. 4.Філософія. Навчальний посібник / за ред. І.Ф.Надольного, К.,1997.
5.Нерсесянц В. Политические учення Древней Греции.- М., 1979.
6. Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовьіх учений.-М., 1983.
7.Мірошник В.А. Політологія. Навч.пос. -мн.:Вища школа,1996
8.Основи політології: Курс лекцій/Під ред. В.П. Пугачова . М.,1992
9.Фрагменты ранних греческих философов: В 2 ч. — М, 1989. — Ч. I. - С. 217
10.Лурье С. Я. Демокрит. - Л., 1970. - С. 373
11.Аристотель. Никомахова зтика // Соч. в 4-х т.- М., 1983.
12.Аристотель. Политика // Соч. в 4-х т.- М., 1983.
13.Аристотель. Никомахова эпика // Сочинения: В 4 т. — М„ 1983. — Т.4-С.378

Список використаних джерел: