Афганістан - біль в моїй душі презентация

хто втратив, сльозами радості тих, хто дочекався. Саме 15 лютого спогади багатьох людей линуть в далекий 1989 рік, коли радянські війська покидали чужу країну -Афганістан. Молоді солдати поверталися до рідного дому не переможцями, але й не переможеними. Вони виконували чужу волю, захищали чужий дім Незважаючи на це, гідно виконували свої обов’язки. 

вставав ти по тривозі... Час промайнув - неначе в сні. Нові проблеми, більш болючі Оточують щоденно нас. Житла нема... І як дивитись в очі Дружині, дітям?... Як на ноги встать?... Не раз звертався ти по допомогу. А відповідь, здебільш, була одна: "Не я вас посилав у ту країну". А ти ж не винен, що була війна. Не винен в тому, що осколок клятий Засів у тілі. І пекуча біль нагадує, Що ти здоров*я втратив. А спомин, як на рану сіль! Я вірю в тебе! Вірю в твою силу!
Кому ж ще вірити? Не тій біді, Що покалічила так хлопця молодого
На непотрібній і страшній війні...

ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…

вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази.
27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану.
Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

июня 1979 г.
Министр обороны СССР Устинов Д.Ф. отдал распоряжение отправить парашютно-десантный батальон ВДВ в Афганистан.

1 июля 1979 г.
Прибытие парашютно-десантного батальона в Афганистан.

групп (<Гром>) и «Зенит» (550 человек).
25 декабря 1979 г.
Ввод на территорию Афганистана Ограниченного Контингента Советских войск.
27 Декабря 1979 г.Захват дворца «Таджибек» (дворец Амина).

разделявшую не просто два государства, а нечто большее – жизнь и смерть.
Безусым мальчишкам, по-видимому ,было страшно, хотя ни один не подавал вида. Страшно было остаться наедине с самим собой. Страшно даже в автомобильной колонне , когда впереди, и сзади тебя твои сверстники.

людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис.
У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат,
35 тисяч було поранено,
тисячі потрапили в полон.
Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х
. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях.
3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова не писемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

нас не знал. Никто не знал... Не знал никто, что есть Аллах. И что "Афганом" правил шах. Никто не знал... Никто не знал, что есть "Коран". Дороже жён - простой баран... Никто не знал... Никто не знал их быт и нравы... Ни их историю... Ни чвары... Никто не знал... Что есть "зелёнка"... Есть "киризы"... Что у племён свои капризы... Никто не знал... Никто не знал про "минареты". Что в небе - "стингеры" (ракеты). Никто не знал... Никто не знал, что есть там горы, Где "духи" водятся, как своры. Никто не знал... 2."Коран" - мусульманская "Библия". 3."Зелёнка" - зелёные насаждения вдоль дорог, рек, вокруг населённых пунктов и озёр, сады. 4."Кириз" - колодец. 5."Минарет" - башня, с которой мулла совершает молитву. 6."Стингер" - американская ракета типа "Земля-воздух". 7."Дух" - афганский партизан.

скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм.
Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу.
У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу.
Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду.
Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію.
27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста,
Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу.
Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони “наводили лад” у тій країні. Вони вірили і знали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…

смяты... Друг лежал, прижимаясь всем телом к земле, В насквозь кровью промокшем бушлате. Я кричал небесам: "Почему, почему Мы должны убивать вновь друг друга?" Я кричал, проклиная всю эту войну, И держал на руках тело друга...

Слава Богу, “чорний тюльпан” не привіз їхніх домовин. Тож надія не помирає.
Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться. А поки не було тата діти розмовляли з портретами…

защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори…

Через цю війну пройшли майже 700 тисяч чоловік
І серед них 30% були українці
. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців.

и предстоящем выводе войск.   15 мая 1988 года после подписания Горбачевым соответствующего соглашения, первые шесть полков из северных провинций двинулись домой.   15 февраля 1989 - окончание вывода войск из Афганистана.

завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська.

15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ афганської війни!!!

ДОДОМУ!

моя, мамо. Я вже далеко від оселі. В чужій країні, за "Салангом", Де гори, спека і пустелі. Я знаю, що немає в тебе сну, Коли поїхав я "за річку". З тих пір ти посивіла враз... Не засипаєш кожну нічку... Щоб повернувся я додому - Ти Бога молиш... Щохвилини... Я повернуся, мамо! І побачу Зелені наші полонини! Я обніму тебе і сам заплачу. Промовлю тихо: "Я з тобою. Ніхто нас не розлучить більш несправедливою "війною". Бог допоміг нам! Та молитва, Яка злітала з вуст твоїх, Бар*єром стала перед смертю! Сина залишила в живих!

перші "двухсоті" З "Півдня" летіли... Несучи крик Рідної мами, що сина чекала З війська, додому, в сім*ю до батьків. Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили? Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ, Котрий і зараз у нашому серці болем щемить... І сльози гіркії не висихають... ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!

более полумиллиона воинов ОКСВ.
Общие потери на страны в этой войне составили 13833 человек.
Пропали без вести и были захвачены в плен 330 человек.

расстрелянное счастье Похоронили в ту войну.
Войну жестокую - без правил, Где каждый прав и виноват, Где ничего нельзя исправить, И мертвых не вернуть назад.

присутнім в залі людям, Що тут зібралися цієї днини! Спасибі всім, хто нас шанує! Ми вірили, що та війна скінчиться, Що їй не буде більше вороття. Але на віки вічні в нас лишиться Пекуча біль за втрачені життя. Життя тих юнаків, що відійшли у вічність, Що не вернулися додому, до своїх сімей... Вони залишаться в серцях наших навічно! Не посилаймо ж в пекло молодих людей! Ми віримо у те, що завжди спокій буде. Не буде "похоронок" і смертей. І що Держава всіх нас не забуде, І буде дбати про своїх людей. Людей, які бажають миру. Котрі відчули на собі всі наслідки війни. А ми тебе, Державо, розбудуєм! Міцною станеш ти на всі віки!

співчуття.
МЕНІ ПОТРІБНЕ РОЗУМІННЯ!!!

снова жить – и не сломаться.