Фінансове планування турбізнесу. (Тема 9) презентация

розробки фінансового плану
3. Витрати тур фірми та собівартість турпродукту.
4. Кошторис виробництва та калькуляція собівартості турпродукту
5. План доходів і витрат (прибутків та збитків).
6. Плановий баланс.
7. Очікувані фінансові коефіцієнти.

є одним із найбільш ефективних інструментів менеджменту. Залучення як опе­ративного так і стратегічного фінансового планування систематизує та впорядковує процес прийняття рішень на підприємстві, що є осно­вною перевагою його використання.
Значення фінансового планування для бізнес-проекту полягає у:
- втіленні розроблених цілей у форму конкретних фінансових по­казників;
- забезпеченні фінансовими ресурсами закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;
- визначенні з його допомогою можливості життєздатності проек­ту фірми за умов конкуренції;
- залученні фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.

коштами діяльності турфірми.
2. Визначення джерел та термінів їх надходження.
3. Збільшення прибутку по основній діяльності і іншим видам ді­яльності, якщо вони мають місце.
4. Організація фінансових взаємин з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, кредиторами і дебіторами.
5. Забезпечення реальної збалансованості планованих доходів і витрат на принципах окупності та самофінансування.
6. Забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості.
7. Формування механізму розподілу та використання прибутку на фірмі.

в його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по розширеному відтворенню, платежів з всіх зобов'язань та стимулювання працівників.
Формування фінансових ресурсів здійснюється за раху­нок ряду джерел фінансування. Розрізняють дві групи дже­рел фінансування:
власні кошти (внутрішнє фінансування);
залучені кошти (зовнішнє фінансування).
Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу.
Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників, величина якого регулюється законодавством.

них належать:

Важливою формою фінансування є кредит, тобто надання відповідних грошових сум у борг на певний час за відповідну плату (проценти).

борг нерухомос­ті або інших матеріальних цінностей. Тому такі форми фінансування, як оренда і лізинг, є спеціальними формами довгострокового фінансування.
Оренда - засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та користування майном.
В оренду можуть бути передані:
земля та інші природні ресурси;
структурні підрозділи або підприємство в цілому;
окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;
інші матеріальні цінності.
Переваги оренди:
• не вимагає від орендаря значних початкових інвести­цій, пов'язаних з придбанням майна;
•ризик за моральне зношування орендованого майна (найчастіше, устаткування) несе орендодавець.
Недоліки оренди: обмежує підприємницьку діяльність орендаря, оскільки він не є власником орендованого майна.
Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення й об­ґрунтування в кожному конкретному випадку.

здачі в оренду. Цей особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого призначення фіксується у відповідному договорі між орендодавцем (лессором) і орендарем (лізером). Об'єктами лізингу найчастіше є машини, обладнан­ня, транспортні засоби, споруди виробничого призначення.
Розрізняють лізинг оперативний і фінансовий.
Оперативний лізинг передбачає надання лізеру права користу­вання матеріальними цінностями лессора на,термін їх пов­ної амортизації з обов'язковим збереженням права власності лессора на орендоване майно та його обов'язкове повернення. Орендні платежі при оперативному лізингу не йдуть в залік майбутньої купівлі об'єкта лізингу.
Фінансовий лізинг передбачає придбання лессором майна на замовлення лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортиза­ції, з обов'язковою подальшою передачею права власності на майно лізерові.
Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються лессором, а в разі фінансового лізингу - лізером і використовуються ними на повне відновлення на­даних в оренду основних фондів.

облігацій.
Акція - це цінний папір, який засвідчує право його влас­ника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає можливість підприємству мо­білізувати для цілей інвестування значні суми капіталу.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими.
Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, ку­ди вносяться відомості про кожну іменну акцію, власника її, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного акціонера.
Стосовно акцій на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.
Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством, але не гарантують певного рівня дивідендів.
Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових дивідендів, а також пріоритетну участь у розпо­ділі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства (або іншу законодавчо обмежену частку).

зобов'язання повернути номі­нальну вартість цього цінного папера в передбачений тер­мін з виплатою фіксованого процента. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства.
Цінні папери, що випускаються підприємством, постій­но перебувають в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом. 

розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану - узагальнити основні положення всіх по­передніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємниць­кого проекту з економічного погляду.
Особливий інтерес до фінансового плану пов'язаний з тим, що в ньому:
• узагальнюються у вартісній формі результати розробки решти розділів бізнес-плану;
• кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвестиціях;
• обґрунтовується висновок щодо економічної доцільності реалізації підприємницького проекту.

фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен з цих документів повинен мати стандартну форму;
по-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними — за другий і третій);
по-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану;
по-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має ґрунтуватися на консерва­тивних припущеннях, а другий — враховувати повний потенціал бізнесу;
по-п'яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслю­вати достовірність інформації, яку він містить.

(план прибутків і збитків).
2. Плановий баланс.
Поряд з основними показниками цих підрозділів у фінансовому плані мають бути наведені припущення, на підставі яких ці показ­ники розраховано. Чітко й стисло викласти всі ці припущення й передбачення необхідно в текстовій частині фінансового плану.
Для вже існуючої фірми у фінансовому плані обов'язково слід навести динаміку основних фінансових показників за минулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів пода­ються в додатках.
Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути викорис­таний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінки результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу. Крім того, фінансовий план часто є основою для опрацювання детального робочого бюджету фірми.

грошову фор­ми.
В основу класифікації ви­трат, що формують собівар­тість продукції, покладено такі ознаки:
І. Ступінь однорідності витрат.
Всі витрати за цією озна­кою поділяються на:
• одноелементні (прості) ‑ сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;
• комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

з формуванням ком­плексу турпослуг і виробництвом турпродукту і можуть бути прямо обчислені на його одиницю. Якщо виготовляється один різновид турпродукту, усі витрати прямі.
Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів турпослуг, бо вони зв'язані не з виготовлен­ням конкретних турпакетів, а з процесом виробництва в ціло­му: зарплатня обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, машин тощо.
Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеці­алізації турфірми, її організаційної структури, методів норму­вання й обліку.

не обсягу турпродук­ту. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва тур­послуг, але неістотно. їх називають умовно-постійними.
Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за пев­ний час залежить від обсягу виготовлених турпослуг. У свою чергу їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.
змінні — загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:
пропорційні - змінюються прямо пропорційно до змі­ни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комп­лектуючі, відрядна заробітна плата;
непропорційні - поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

виробництво включають:
Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплек­туючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).
Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підпри­ємства).
Відрахування на соціальні заходи (включають відра­хування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхуван­ня, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).
Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, ін­ших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).
Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сто­ронніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

виробництва, формування та організа­цію збуту турпослуг чи турпродукту.

Собівартість включає витрати на:
вивчення ринку, виявлення величини попиту на продук­цію;
підготовку та освоєння ви­робництва нової продукції;
сам процес виробництва продукції;
обслуговування виробничого процесу та управління ним;
збут продукції;
дослідження, використання та охорону природних ресурсів;
набір і підготовку кадрів;
вдосконалення процесу ви­робництва, підвищення його ефективності.
 

1 грн. товарної продукції (Вігрн.тп),

де Стп - собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;
Qтп - обсяг товарної продукції підприємства, грн.
2. Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);
3. Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).
Собівартість турпродукту має тісний зв'язок з його ціною. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни турпродукту і водночас обмежувальним для виробництва.

турпакети виробляються постійно або се­ріями під чартери. В індивідуальних турах витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва турпослуг з певною еластичністю, то існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва турпродукту, тобто

де Сг — граничні витрати,
ΔС — приріст загальних витрат,
ΔN — приріст обсягу турпродукту на одиницю його натура­льного виміру.

тоді визначається їхня загальна сума за певний період за формулою:

С = Сзв*N + Спв

де С — загальні (сукупні) витрати,
Сзв — змінні витрати на одиницю турпослуги,
N — обсяг виробництва турпакетів у натуральному вираженні,
Спв — постійні витрати за даний період.
Таким чином, загальні витрати турфірми на одиницю продукції (Соп) становитимуть:

З даної формули видно, що зі зростанням обсягу виробництва турпослуг їх собівартість знижується за рахунок постійних витрат турфірми.

виробництво стає для турфірми рентабельним, обчислити аналогічно, то:

Сзв*Nкр + СПd = Ц*Nкр,

де Ц — ціна одиниці турпродукту.
Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для туроператора. У такому разі:
Вкр= Сзм+ Спв

де Вкр — критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі, Сзм — загальна (сукупна) величина змінних витрат.

за допомогою коефіцієнта маржи­нального прибутку — Км [2.1]

Таким чином, чим більшим є обсяг виробництва на критич­ну його величину (точку беззбитковості), тим вищою є економі­чна безпека турфірми, яка вимірюється відповідним коефіцієн­том (К6), обчислюваним за допомогою формули:

де К6 — коефіцієнт безпеки виробництва;
N — фактичний або плановий обсяг турпослуг у натуральному вираженні.

продажу турів.

У зв'язку з наявністю постійних витрат виробництво турпослуг до певного критичного обсягу (Nкр ) є збитковим — площа 1. Критичний обсяг виробництва турпослуг називається точкою беззбитковості. При зростанні обсягу виробництва частка по­стійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижуєть­ся, зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсягу Nкр виробництво турпродукту стає рентабельним — площа 2.

її продукції. Обсяги продажу, як уже зазначалося, — це параметр, що його рідко коли можна точно спрогнозувати. Саме для того, щоб з'ясувати, якими мають бути обсяги продажу продукції фірми, щоб досягти прибутковості, і проводиться аналіз беззбитковості. Ось чому інвестори й кредитори вимагають, щоб у підрозділі «План доходів і видатків» було проведено аналіз беззбитковості та обчислено точку беззбитковості.

Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції фірми повністю покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли фірма не отримує прибутків, але не має і збитків)(Самоокупність).
Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати фірма, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що фірма нестиме збитки.

турпідприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загаль­ного випуску продукції не збігаються.


Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифіку­ються за економічними елементами:

матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних фондів і матеріальних активів;
інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

вигляді:

1. Стаття «Сировина і матеріали». Всі витрати, що йдуть на придбання турпослуг у постачальників для формування певного турпродук­ту, як основних, так і додаткових витрат на комунальні послуги, арендні платежі та інш.
2. Стаття «Паливо і енергія на технологічні цілі» вклю­чає витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які без­посередньо використовуються в технологічному процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.
3. Стаття «Заробітна плата». Включає всі форми оплати праці штатно­го та позаштатного персоналу турфірми, крім працівників, що фінансуються з прибутку турпідприємства.
4. Стаття «Відрахування на соціальні заходи» включає відрахування на обов'язкове соціальне страхування, пенсійне страхування; встановлюються у відсотках від основної і додаткової заробітної плати.
5. Стаття «Загальновиробничі витрати» містить вироб­ничі накладні витрати на організацію виробництва і управління підрозділами основного і допоміжного виробництва, а та­кож витрати на утримання та експлуатацію машин і устат­кування; Обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

обслу­говуванням підприємства; до них належать витрати на утри­мання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засо­бів, інших матеріальних необоротних актів загальногосподар­ського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послу­ги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати та ін.; обчислю­ються згідно із встановленими нормами, тарифами і цінами.
7. Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» містить витрати на освоєння нових підприємств, цехів; підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості; списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування.
8. Стаття «Інші виробничі витрати» включає сплату процентів за короткострокові позики банків, оплату робіт із сертифікації та інші витрати, які включаються у собівартість продукції, але не віднесені до перелічених раніше статей. Витрати, що не включені до виробничої собівартості тур­послуг (наприклад, витрати на рекламу, презентації, оформлен­ня офісу).
9. Стаття «Витрати на збут» містить витрати на па­кувальні матеріали, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, ви­трати на оплату праці і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необорот­них активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

кошторис виробництва, собі­вартість товарної та реалізованої продукції.

Сума перших п'яти статей становить обмежену собівартість продукції; восьми - виробничу і усіх статей - повну собівартість продукції.
 
До виробничої собівартості турпослуг (турпродукту) включа­ються:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собіварто­сті турпродукту (турпослуг) встановлюються турфірмою.
 

документом фінансового плану. Він характеризує загальні суми очікуваних доходів фірми та її витрат за певний період.

Логіка опрацювання плану доходів і видатків

показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів і видатків, так і для контролю за фактичною фінансовою діяльністю фірми в майбутньому.
2. Складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Очікувані обсяги продажу є найбільш важливим елементом з усіх інших фінансових показників; вони є тією основою, на якій, зрештою, будуються всі подальші фінансові розрахунки в бізнес-плані.
У бізнес-плані необхідно давати чіткі пояснення припущень, на яких ґрунтується прогнозування обсягів продажу фірми. Можна, наприклад, робити припущення щодо 15-20 % зростання обсягів продажу на рік. Але при цьому треба обов'язково пояснити, на чому це припущення ґрунтується. Якщо галузева статистика свідчить, що обсяги продажу основних конкурентів фірми справді збільшуються на 15 - 20 % щороку, то воно буде досить переконливим.

продуктів (послуг).
Прямі витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (вартість проданих товарів) включають:
• прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, ма­теріалів, комплектуючих виробів та інші змінні витрати, зв'язані з виготовленням продукції;
• прямі витрати праці, тобто заробітну плату та інші виплати ос­новному виробничому персоналу фірми.
Операційні витрати — це всі інші витрати, які необхідні для забезпечення нормальної діяльності фірми. Вони включають:
• заробітну плату адміністративно-управлінського, допоміжного та обслуговуючого персоналу фірми;
• нарахування й податки на заробітну плату цих категорій пер­соналу;
• додаткові виплати, які передбачені колективним договором
(дотації на харчування, медичне обслуговування тощо);
рентні платежі;
платежі за комунальні послуги;
витрати на офіс;
витрати на відрядження;
витрати на рекламу;
страхові платежі;
амортизаційні відрахування;
інші операційні витрати.

загальним обсягом продажу фірми і вартістю проданих товарів (сумою прямих витрат фірми на вироб­ництво та реалізацію продукції).

5. Обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку суми операційних витрат.

6. Розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити.

7. Обраховується прибуток після сплати процентів як різниця між операційним прибутком і сумою сплати відсотків за кредит.

8. Обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми.

9. Визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибутком до сплати податків і сумою податків з прибутку фірми.(Додаток 2 )

дохід (виручка) від реалізації про­дукції, товарів, робіт або послуг (виручка від реалізації продукції), тобто без вираху­вання наданих знижок, повернення прода­них товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Основними чинниками, що впливають на величину ви­ручки від реалізації продукції, є обсяг виробництва про­дукції, її асортимент, якість, ритмічність роботи підпри­ємства та ін.
Проте загальний дохід ще не характеризує ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Загаль­на схема формування фінансових результатів підприєм­ства відповідно до діючих нормативних документів може бути представлена:
Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, включену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції.
Акцизний збір - платники акцизного збору відобража­ють суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реа­лізації продукції.
Інші вирахування з доходу відображають надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вираху­ванню з доходу.

між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:
податок на майно;
податок з власників транспортних засобів;
плата за землю;
утримання дошкільних закладів тощо.
2. Операційний прибуток - це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.
Інші операційні доходи відображають суми від опера­ційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:
дохід від оренди майна;
дохід від операційних курсових різниць;
доходи від реалізації оборотних активів (крім фінан­сових інвестицій);
відшкодування раніше списаних активів тощо.
Операційні витрати включають:
адміністративні витрати (загальногосподарські ви­трати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);
витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, на рекламу, достав­ку продукції споживачам тощо);
інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаю­ться до собівартості продукції).

фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.
До фінансових та інших доходів належать:
дохід від інвестицій в інші підприємства;
дивіденди;
відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;
дохід від неопераційних курсових різниць та ін.
До фінансових та інших витрат належать:
сплата відсотків на позиковий капітал;
втрати від уцінки фінансових інвестицій та необорот­них активів;
інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною ді­яльністю.
Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподат­кування (оподатковуваним прибутком).
В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні ава­рії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодич­но або в кожному наступному періоді).

сплати податку на прибуток.
Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямах:
Фонд нагромадження (реінвестований прибуток) - створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби.
Фонд споживання - виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.
Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:
а) Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг); інакше цей прибуток називають прибут­ком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності.
Прибуток від реалізації визначається як різниця між ви­ручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.
б) Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається.
в) Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за придбаними акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.

це, по суті, адаптована для потреб бізнес-планування форма № 2 фінансової звітності — звіт про фінансові результати. Логіку її складання характеризує табл. 2.

(у грошовій формі) згруповано як за їхнім складом і розміщенням, так і за джерелами їх надходження. Баланс складається для того, щоб отримати «фотографію» фінансового стану фірми на певну дату, яка має зафіксувати фінансові позиції фірми на даний момент. Баланс, зокрема, показує:
• що фірма має у своєму ропорядженні (активи);
• скільки вона винна постачальникам і кредиторам (пасиви);
• що в неї залишається (власний капітал = активи - пасиви). У балансі активи й пасиви протистоять одне одному згідно з універсальним бухгалтерським рівнянням:
Активи = Пасиви + Власний капітал .
У бізнес-плані складається баланс (табл. 3), форма якого по­требує вертикального розміщення інформації (верхня частина—активи; середня — пасиви; нижня — власний капітал (зобов'язання перед власниками)).

має фірма у своєму розпоря­дженні і завдяки яким створюється її прибуток. При цьому розріз­няють поточні та постійні активи.
Поточні активи — це ресурси фірми, які відносно швидко (протягом одного року) можуть бути переведені в готівку. До поточ­них активів, зокрема, належать:
• готівка — гроші в касі та на банківському рахунку;
• ринкові цінні папери — акції, облігації, інші цінні папери;
• дебіторська заборгованість — кошти, які фірмі заборгували споживачі її продукції (послуг);
• матеріальні запаси — вартість сировини, матеріалів, напівфабри­катів, комплектуючих, готової, але ще не реалізованої продукції тощо;
• попередньо сплачені витрати — рентні платежі, страхові вне­ски, авансові платежі за товари й послуги іншим фірмам.
Постійні активи — це ресурси фірми, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть бути швидко трансформо­вані в готівку. До постійних активів належать: земля, будівлі та спо­руди, обладнання. Слід зауважити, що всі ці постійні активи, за ви­нятком вартості землі, відображаються в балансі за залишковою вартістю (початкова вартість за мінусом нарахованої амортизації).

і інші постійні активи, нематеріальні активи здатні при­носити фірмі дохід.

Проте для них характерні: відсутність матері­альної основи отримання доходу та невизначеність розмірів май­бутнього прибутку від їх використання.
До нематеріальних активів належать:
1) права використання об'єктів промислової власності (патентів, ліцензій, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування);
2) права використання об'єктів інтелектуальної власності (автор­ські права на використання та видання наукових праць, літера­турних творів, програмних продуктів);
3) права користування земельними ділянками та іншими при­родними ресурсами;
4) права використання «ноу-хау», найменування місця походження товару, здобутої репутації фірми (goodwill), її ділових зв'язків, а також організаційні витрати на створення фірми.

банками. Пасиви поділяють на поточні та довгострокові.
Поточні пасиви — це зобов'язання фірми, які мають бути спла­чені протягом одного фінансового року.
До поточних пасивів, зок­рема, належать:
• кредиторська заборгованість фірми — кошти, які фірма заборгувала своїм постачальникам, придбавши їх товари (послуги) в кредит;
• заборгованість податковим органам. Фірма регулярно отримує прибуток від реалізації своєї продукції (послуг). Але податки фірма сплачує в певні заздалегідь визначені строки. Через це фірма прак­тично завжди виступає як боржник податкових органів;
• видатки, що нараховані до виплати — це різноманітні вже на­раховані, але ще не сплачені виплати (нарахована, але невиплачена заробітна плата персоналу фірми, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).

фінансовий рік:
• векселі до оплати — це кошти, які фірма позичила в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов'язання - вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи більше) статтю «Векселі до оплати» відносять відповідно до поточ­них або довгострокових пасивів;
• кредити під заставу майна — це кошти, отримані фірмою від інших організацій під заставу власного майна.

Зобов'язання перед власниками (акціонерами) — це власні кошти фірми:
• акціонерний капітал — вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників фірми, їхніх подальших внесків, а та­кож внесків інших акціонерів;
• нерозподілений прибуток — це та частина прибутку, яку буде інвестовано в розширення бізнесу фірми (чистий прибуток за мінусом суми сплачених дивідендів).

за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на всі запитання, які їх цікавлять. Для цього необхідно:
1) порівняти показники створюваної фірми із показниками ін­ших аналогічних компаній та з нормативними показниками по галузі;
2) простежити тенденцію зміни відповідного показника протягом планового періоду.

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність — це здатність фірми ви­конувати свої короткострокові зобов'язання, спроможність активів фірми перетворюватися в готівку, яка і є абсолютно ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування фірми та зробити неможливими сплату рахунків і виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:
1) чистий оборотний капітал (він створюється за рахунок довго­строкових джерел і не потребує повернення найближчим часом):
Ок=Па-Пп
де Ок—чистий оборотний капітал;
Па—поточні активи;
Пп — поточні пасиви;

своїх короткострокових зобов'язань фірма може покрити за рахунок реалізації поточних активів; коефіцієнт поточної ліквідності має перевищувати 1):

де Кпл — коефіцієнт поточної ліквідності;
Па — поточні активи;
Пп— поточні пасиви;
3) коефіцієнт термінової ліквідності (це співвідношення найбільш ліквідної частини активів і поточних пасивів). Він дає змогу точніше визначити рівень ліквідності фірми.

де Ктл — коефіцієнт термінової ліквідності;
Па — поточні активи;
МЗ — матеріальні запаси;
Пп — поточні пасиви.

в міру настання строків платежів. До основних коефіцієнтів платоспро­можності належать:
1) коефіцієнт заборгованості (цей показник характеризує частку залучених засобів у загальній сумі активів фірми, тобто допомагає оцінити фінансову стійкість фірми, зробити висновок щодо її здат­ності залучати додатковий капітал. Бажано, щоб цей показник не перевищував 50 %).

де Кз — коефіцієнт заборгованості;
З — загальна сума зобов'язань;
А — загальна сума активів:

повернути борги та відшкодувати збитки за рахунок власного капіталу. Бажано, щоб це співвідношення було на рівні до 25 %):

де Ксзвк— коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;
З — загальна сума зобов'язань;
ВК — власний капітал.

Коефіцієнти рентабельності. Показники рентабельності харак­теризують здатність фірми отримувати прибуток на вкладений капі­тал. Вони є індикаторами фінансового стану та ефективності управ­ління фірмою. До основних показників рентабельності належать:

продажу фірми, тобто характеризує по­тенційну дохідність фірми):

де Квп — коефіцієнт валового прибутку;
ВП — валовий прибуток;
П — обсяги продажу;
2) коефіцієнт операційного прибутку (дає змогу точніше відобразити прибутковість виробничої діяльності фірми, оскільки на нього не впливають особливості чинної системи оподаткування):

де Коп — коефіцієнт операційного прибутку;
ОП — операційний прибуток;
П — обсяги продажу;

прибутковість діяльності фірми):

де Кпр — коефіцієнт чистого прибутку;
Пр — чистий прибуток;
П — обсяги продажу;
4) окупність інвестицій (показує, наскільки ефективно здійснюється управління фінансами фірми з погляду використання можливих джерел прибутку):

де Оі—окупність інвестицій;
Пр— чистий прибуток;
А — загальна сума активів.

5) окупність власного капіталу (дає змогу оцінити прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):

де Овк — окупність власного капіталу;
Пр — чистий прибуток; ВК—власний капітал.