Становлення філософії. Основні етапи її історичного розвитку презентация

VI ст. до н. е. до VI ст. н. е.
Вона внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації, в ній знаходиться початок західної філософії, майже усіх її подальших шкіл, ідей і представлень, категорій, проблем.

Анаксимандр, Анаксимен, Піфагор, Ксенофан, Демокрит та ін.; головні проблеми -— «Фізис» і «Космос», його будова

Антисфен та ін.; головна проблема — суть людини).
Висока класика (Платон, Аристотель і їх школи; головна проблема — синтез філософського знання, його проблем і методів та ін.).

стоїки або неостоїцизм: Сенека, Эпіктет, Аврелій та ін.; головні проблеми — мораль і свобода людини, проблема пізнання і т. д.).
До них додаються питання структури космосу, долі космосу і людини, відношення Бога і людини (Плотін, Порфірій, Прокл, Філон Александрійський).

буття, небуття, матерії і її форм. Висувалися ідеї про принципову протилежність «форми» і «матерії», про головні елементи, стихії космосу; про тотожність і протилежність буття і небуття; структурності буття (атоми і порожнеча), плинності буття і його суперечності і т. д. Головні проблеми: як виник Космос? яка його структура? (Фалес, Анаксимандр, Анаксімен, Зенон, Демокріт)

суть людської моралі, чи є не залежні від обставин норми моралі? Що таке політика і держава по відношенню до людини? Як співвідноситься раціональне з ірраціональним в людському пізнанні? Чи є абсолютна істина і чи досяжна вона людським розумом? (Сократ, софісти: Горгій, Гіппій, Антифонт, Піррон, Секст Емпірик, Эпікур, та ін.)

перед силами природи і громадськими катаклізмами і одночасно могутність і сили її духу в прагненні до свободи, до благородного життя, до пізнання, в якому філософи передусім і бачили щастя вільної людини (Сенека, Эпіктет, Аврелій, Эпікур, Тит Лукрецій Кар та ін.).
Головна проблематика — гносеологічна — і моральна.

ідеї конструктивного Космосу і буття, структури матерії, душі, суспільства як взаємнопроникаючі і обумовлюючі один одного (Плотін, Філон Александрійський та ін.).

побудови метафізичних систем, що визнавали два світи — світ ідей і текучий, рухливий світ речей. Проблема пошуку раціонального методу пізнання цих світів (Платон, Аристотель і їх послідовники).

XV ст.
Головна особливість цього етапу розвитку філософії – її зв'язаність з віруваннями християнства. Філософія розвивається з урахуванням основних релігійних догм. Церква була в ті часи осереддям і центром духовної культури і освіти

Богом чи існує сам по собі»?, «як поєднуються свобода волі людини і Божественне визначення»? і т. д. Таке зближення філософії з релігією називають сакралізацією філософії.

слова «патер» - «батько», мається на увазі «батьки Церкви») в історії філософії визначається з I по VI ст. Василь Великий, Августин Блаженний, Григорій Нисский, Тертулліан, Ориген та інші.

2) відношення віри і розуму, одкровення християн і мудрості язичників (греків і римлян); 3) розуміння історії як рухи до певної кінцевої мети і визначення цієї мети – «Град Божий»; 4) свобода волі людини і можливість порятунку його душі; 5) проблема походження зла у світі, причини, по яких його терпить Бог, і інші проблеми.

філософію, що викладалася в університетах і школах.
Схоластична філософія в особі її представників Еріугени, Бонавентури, Альберта Великого, Хоми Аквінского, Росцеллина, Абеляра, Ансельма Кентерберійського і багатьох інших

науки, а також питання співвідношення загального і одиничного.
«Номіналізм» (загальне існує тільки в імені або в думці, реально існують тільки одиничні речі).
«Реалізм» (загальне існує реально у вигляді деякої суті).

по XVI ст. Сама назва епохи говорить про відродження інтересу до античної філософії і культури, в яких починають бачити зразок для сучасності. Ідеалом знання стає не релігійне, а світське знання.

християнського в цю епоху теж було багато. Головна особливість філософії Ренесансу – антропоцентризм. Тепер не Бог, а людина поставлена в центр досліджень.

як
Леонардо да Вінчі,
Мікеланжело,
Эразм Роттердамський,
Ніколо Макіавелі,
Томас Мор,
Мішель де Монтень та ін. (ХV-ХVI ст.)

природа, а потім релігія з її проблемами. Людина – природна істота. Звідси інша особливість ренесансної культури і філософії – «секуляризація» - звільнення від церковного впливу.

теології. Ці області буття набувають самостійного існування, закони які можуть вивчатися світськими науками.
Цей час становлення наук, що пов’язані з досвідом, що дають істинне знання про природу (Копернік, Кеплер, Галілей, Бруно та ін.).

хімія, астрономія, математика, механіка);
2. Вироблення загальнонаукових методів;
3. В центрі уваги нової філософії – ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

впливу церкви.
Особливостями філософії Нового часу є:
1) опора на науку;
2) на перший план виходить проблема теорії пізнання та наукового методу ;
3) боротьба емпіризму та раціоналізму.

БЕКОН, ТОМАС ГОББС, РЕНЕ ДЕКАРТ, ДЖОН ЛОКК, БЕНЕДИКТ СПІНОЗА, ГОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ ЛЕЙБНІЦ (XVII ст.)
Шукають закони розуму, можливості якого є безмежними, проте розум в реальності “затьмарений” (ідолами). Виникає ідея “чистого розуму”.

(22 січня 1561, Лондон — 9 квітняФ. Бекон (22 січня 1561, Лондон — 9 квітня 1626Ф. Бекон (22 січня 1561, Лондон — 9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.
Його роботи:
«Есе» (1597), «Успіх навчання» (1605), що розглядає науковий підхід в освіті; «Новий Органон» (1620), у «Нова Атлантида» (1626), що описує той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.

протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних.
Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, віра у силу розуму і науки.

пізнання

який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, а також стверджує, що всі знання обґрунтовуються в досвіді та шляхом досвіду.

чуттєвого досвіду є об’єктивно існуючий зовнішній світ (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк);
2) ідеалістичний емпіризм, який обмежує досвід сукупністю почуттів або уявлень, а також заперечує те, що в основі досвіду лежить об’єктивний світ (Дж.Берклі, Д.Юм).

єдине джерело знання.
Раціоналізм позначає:
1 Віру в розумність та логічність усього існуючого.
2. Віру в силу доказів.
3. Віра в можливість перетворення світу на розумних началах.

науки, світоглядна настанова, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини.

потім усувається від справ, надаючи Всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів)
3. МЕХАНІЦИЗМ, якщо світ облаштований раціонально, значить він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгождено і виконують свою функцію. (людина - машина)

Іммануїл КАНТ,
Йоганн Готліб ФІХТЕ,
Фрідріх Вільгельм Йозеф ШЕЛІНГ
Георг Вільгельм Фрідріх ГЕГЕЛЬ.

пізнавальних можливостей людини, що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття.
2. Був знайдений і проведений єдиний принцип рішення цієї проблеми – принцип діяльності – активності суб'єкта пізнання.

носій активності, об'єкт – як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб'єкта, промінь його активності.
4. Принцип активності і пізнавальної самостійності суб'єкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розв'язання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводять до нової якості.

феномени. Це означає, що суперечність є не помилковою в розміркуванні,
а загальним джерелом розвитку буття, а також умовою пізнання цього буття. (ДІЛЕКТИКА. ГЕГЕЛЬ)

якогось логічного процесу світі, що можна побачити за зовнішньою, емпіричною реальністю. Таким чином, у німецькій філософській класиці в цілому відбуваються деперсоналізація і пантеїзація Бога – традиція філософії Нового Часу.