Психотерапія як метод корекції суїцидальної поведінки презентация

той, хто його здійснює» Дж.Хіллман

успішні люди задумувались про самогубство, і відкинули його.»

Річард Бах

«

призводить до збагачення сенсу життя, до підвищення відповідальності за життя, що є антисуїцидальним фактором. Однак виявляється, що суїцидентам притаманне недостатнє, бідне, обмежене осмислення смерті. Сенс смерті у них виявляється збитковим, скороченим, неповним; Через одержимість суїцидентів думками про смерть, фіксація на них не переходить в якість, і усвідомлення ними смерті обмежене і однобоке

роботи з суїцидентами Об'ємне, динамічне, нежорстке усвідомлення ними сенсу смерті є кроком до зміни їх свідомості.

смерті, в яку їх життя перетворилося, в невідомість, в якої, можливо, ще залишається якийсь шанс набути сенсу- тому як спосіб набуття сенсу виступає суїцид

деякому сенсі смерть передує самогубству

життя - це стагнація, окостеніння, припинення змін, опір їм, кінець природної динаміки особистості «Життя - це довгий і болісний процес створення душі. Коли створення душі, яким людина зобов'язана собі і стражданням, завершується, приходить смерть » А. Камю

є незворотнім. Тому це не смерть, і не життя. Це стан, по відношенню до якого здійсненюється профілактика.Зміст профілактики - допомогти людям не померти раніше смерті, - терапевтичне завдання полягає в психологічному «пожвавленні» людей, що знаходяться в цьому стані.

прийнятою ідентичністю . Регідність і розшарованість в сприйнятті суїцидентом життя є віддзеркаленим процесом сприйняття ним свого Я. Ряд авторів зазначали що суїцид є одночасно виявом агресії і автоагресії . Особливість суїциду в розщепленні людини на суб єкта-вбивцю і об єкта-жертву, яка повинна бути покарано. У зв язку із розщепленням породжується ілюзія, що «жертва» буде вбитою, а «вбивця» житеме далі. У суїцидальному розщепленні суб єктивне Я вбиває об єктивне Я, оскільки дана конкретна ідентичність, і дане індивідуальне я себе дискредитувало .

таким стає саме Я. При аналогії зі горем людина переживає втрату об'єкта, а з висловлювань суїциданта випливає втрата власного "Я" Якщо терпляче вислуховувати різні самозвинувачення цієї людини, то в кінці кінців не можна відокремиться від враження, що найсильніші з них часто дуже мало підходять до його особистості, але з незначною зміною можуть підійти іншій людині, яку вона любить, любила, або повинна була любити. .. Амбівалентний конфлікт полягає в ідентифікації себе із втраченим об єкторм, чи тим, що його заміщає: втраченою ідеєю, свободою…агресія до об єкта проектується на своє Я» (Зігмунд Фрейд)

різних мислителів - розрізнення духу, душі і тіла як трьох рівнів існування людини, що надбудовуються один над іншим

пізнаване» (Джемс, 2003), «I» і «Me» (Bugental, 1981), «Екзистенціальне Я» і «Психологічне Я» (Леонтьєв, 1997) та ін. - на суб'єктне, екзистенціальне Я і об'єктне Я.

позбавлений змістовних характеристик і виступає як локус суб'єктивної причинності, точка відліку, з якої я дію, «виходжу» (Бахтін), або «Точка зборки» (Мамардашвілі, 1997), навколо якої я збалансований

Об єктивне- конкретна ідентичність, образ мене: я такий і не інший,
Я як конкретна індивідуальність, описувана конкретними характеристиками, зокрема,
Я-концепцією, Я як об'єкт відносин і оцінювання з боку інших і себе самого

існування, на якому долаються багато обмежень, що діють на тілесному (фізичному) і душевному (психологічному) рівнях. Конкретна ідентичність співвідноситься з душевним рівнем, але він, в свою чергу, не збігається з тілесним. Тому, як справедливо зазначає С.Джурард, втрати значущих аспектів життя і своєї ідентичності служать адекватною підставою для вбивства ідентичності, яка зазнала краху - але не тіла!

Кожен пише на 10 картках 10 відповідей на питання «Хто я?», потім вибирає картки за ступенем глибини-поверховості характеристик, далі, починаючи з поверхневих характеристик і закінчуючи глибинними, по 5 хвилин відводиться на медитативне розототожнення з кожної з цих характеристик: яким було б моє Я, якби цієї характеристики у нього не було. Після завершення цієї практики нерідко виникає переживання свого внутрішнього центру, «Екзистенціального Я» як джерела свободи, активності і змін, яка дає можливість, «убивши» конкретну ідентичність, конкретний спосіб життя, заново відродитися, почати будувати нове психологічну життя в тому ж тілі

вбити цілий можливий спосіб життя. «Убити» - чи не занадто сильне слово? Воно може здатися таким нам, стороннім, які пишуть або читають про це. Але для того, хто зневірився, воно володіє вбивчою точністю» (Bugental, 1999, p.81). Відмова від значимого образу Я сприймається як самогубство, і в деяких випадках реальне самогубство здається легшим

Саме життя є боротьбою живого з мертвим в самому собі.»

собою: прокинутися - померти – народитися, реалізується і в терапії, для якої вмирання це вивільнення місця для приходу і дії внутрішньої сили ,що перетворює «стару людину» в «Нову людину». Це зруйнування того що є, щоб «народитись наново»

замість своєї конкретної ідентичності і позбавляючи себе можливості оновлення

Фройд