Психологія, як наука, її предмет і основні завдання презентация

про психіку та її основні функції.

3. Методи психологічних досліджень.

4. Напрями, школи та концепції в психології ХХ ст.

розуміння внутрішніх (неявних) рушійних сил людини.

Внутрішній світ завжди був певною таємницею, оскільки саме особливості психічного життя відрізняли людину з тваринного світу природи.

первісних суспільствах у міфологічному ключі, як певний дар вищих сил.

Це так званий етап стихійного вивчення психології, який базувався на загальних спостереженнях і не мав теоретичних узагальнень.

будови було здійснено у період античності.
Саме тоді і виникла назва науки: психологія в перекладі з грецької - «псюхе» (душа), «логос» - (наука, слово), тобто наука про душу.

до наукового.

Виникають два провідні напрями в тогочасній психології – ідеалістичний та матеріалістичний

Психе – богиня дихання і душі, нематеріального начала в людині.

і незмінною, після смерті людини вона покидає тіло і потім може заново втілитись.

тіла, психічного і фізичного, і подальша диференціація всередині душі різних її частин - розумної, зверненої до ідей, афективно-вольової і чуттєвої, зверненої до жадання.

(V- IV ст. до н. е.), творець першої в історії античної філософії - великої матеріалістичної системи, будує першу послідовно розроблену матеріалістичну психологію. Розрізняючи вже, мабуть, психічне і фізичне, він прагне пояснити психічні процеси як продукт руху дуже тонких і досконалих атомів. Виходячи із загального матеріалістичного вчення, він спеціально розробляє теорію сприйняття, яке він пояснює як результат проникнення в наші органи чуття найдрібніших атомів, що виходять з речей. Матеріалістичні традиції Демокрита отримують потім подальший розвиток, особливо у Епікура і пізніше в Римі у Лукреція Кара.

складається зовсім з інших атомів, які створюють структуру, подібну до воску, на якій все залишає свій відбиток.

розумну. Кожну з них він відносить до певного рівня органічного життя: перша специфічна для рослин, ще що не володіють ні спеціальними органами сприйняття, ні центральним регулюючим органом; друга - для тварин, у яких вже є диференційовані органи відчуття і руху, а третя - для людини, яка має пізнавальний і діяльний розум.

руслі теології, як певна вічна сутність людини, яка дається вищою силою (Богом) і після смерті повертається до нього.
Головним авторитетом у філософії (і, відповідно, в науці про душу) залишається Аристотель.

до себе увагу питання про особливості особистості та вплив на неї природних та інших умов. Інтерес до цих проблем конкретної психології виражається в низці трактатів, починаючи з роботи відомого гуманіста Людвіга Вівеса («De anima et vita», 1538) і закінчуючи пізнішими роботами, присвяченими пізнанню людей і проблемі характерів (трактат Ла Шамбре «L'Art de connaître les hommes» (“Мистецтво розуміти людей”), 1648, і Лабрюєра «Les Charactères de Theophraste» (“Характер Теофраста”), 1688 ).

науки: у 1590 р. Гокленіус публікує першу роботу під цим заголовком, а в 1594 р. його учень Гасман - другу.

руслі механістичної теорії, як одна з функцій (механізмів) організму.
Саме в той час було відкрито рефлекторну природу нервової системи.
Однак такий підхід був також дещо однобічним, оскільки ігнорував соціальний вплив на особистість.

свій початок найважливіші тенденції, що розкриваються в подальшому розвитку психології. Декарт вводить одночасно два поняття: поняття рефлексу - з одного боку, сучасне інтроспективне поняття свідомості - з іншого.

до внутрішніх чинників соціальної поведінки людини, а відкриття у фізіології та інших природничих науках - до виділення окремого предмета дослідження – психіки, що дало можливість психології розробити власну методологію, відкрити перші лабораторії і остаточно відокремитись від інших наук.

пізніше була реорганізова-на в Інститут експе-риментальної пси-хології.

специфічності предмета дослідження психологія перебуває на перетині гуманітарних та природничих наук.

є досить складним та неодно-значним явищем і потребує подальших досліджень, то і визна-чення психіки повинне враховувати усі особ-ливості його подвійної природи – матеріаль-ної (біологічної) та ідеальної.

суб҆єк-тивному відображенні об҆єк-тивного світу та регуляції поведінки людини.

дає можливість відображувати.


Саме наявність мозку (матеріального носія психіки) стає важливою особливістю живої природи, що визначає істот, які мають здатність мати психіку.

реакцією на об҆єкти дійсності, результатом чого є створення інди-відуальної копії (образу) цієї дійсності з подаль-шою можливістю пере-комбінації її елементів.

тощо);

Онтогенез (виховання, соціальні умови, індивідуальний досвід).

якого здійснюється пізнання предмета науки.
Його ознаки:
Об҆єктивність.
Системність.
Цілісність.
Предметність.

Б.Ананьєв відповідно до етапів психологічного дослідження поділив методи на 4 групи: організаційні, емпіричні, кількісний і якісний методи обробки даних, інтерпретаційні.

індивидів або груп.

1.2. Лонгітюдний – застосовують при вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.

1.3. Комплексний – доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.

з метою їх подальшого аналізу і тлумачення.
Види:
Включене – дослідник на деякий час приєднується до групи, яка є об’єктом дослідження;
Невключене – ніхто у групі не знає, що за ним спостерігають;
Інтроспекція (самоспостереження) – власних психічних явищ.

забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ.
Види:
Констатувальний (вивчають наявні психічні факти без зовнішнього втручання);
Формувальний (психічні якості досліджують у процесі навчання і виховання).
За місцем проведення й особливостями оснащення:
Польовий (природний) – явища вивчають у звичних для того, кого досліджують, умовах, причому особа навіть не здогадується про участь у досліді;
Лабораторний – у спеціально обладнаному приміщенні за допомогою психологічної апаратури відповідно до інструкції.

кого досліджують, показників розвитку певних психічних явищ.
За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, характеризують деякі властивості особистості, встановлюють професійну придатність людини тощо.

безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою.
Мета полягає у здобуванні необхідної інформації з відповідей співрозмовника на заздалегідь підготовлені запитання.

від бесіди, інтерв’юер не повинен переривати респондента, коментувати його відповідь чи підштовхувати до певних висновків.

за спеціально розробленою програмою.

групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.

Є методом вивчення стосунків у малих групах.

матеріалізованих результатів психічної діяльності людини – архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо.

методи;
Матричний метод;
Моделювання.

Якісні методи:
Аналіз,
Синтез,
Узагальнення.

в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. 
Структурний - є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.

ст. в психології виникає кризова ситуація: не дав помітних результатів метод інтроспекції; не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку психічних явищ з фізіоло-гічними, виявився значний розрив між пси-хологічною теорією і даними експеримен-тальної роботи. Спроби подолання цієї кризи призвели до формування декількох впливових шкіл (напрямів) у психологічній науці.

займатися не свідомістю, душевними явищами, які недоступні науковому спостереженню, а поведінкою. Уотсон вважає, що основне завдання біхевіоризму (з англ. bеhаviour – поведінка) полягає в накопиченні спостережень за поведінкою таким чином, щоб можна було сказати наперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію (стимул)

ЛЕВІНА, які висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Заслуги гештальтпсихології поляга-ють у розробці поняття психологічного образу, в затвердженні системного підходу до психічних явищ.

у 1900 р. - у "Тлумаченні сновидінь". Ключовими термінами психоаналізу є:
несвідоме - уявлення про те, що існує психічна діяльність, якої суб'єкт не усвідомлює;
опір - ідея про те, що на ставлення людини до об'єкта впливає ставлення до минулих об'єктів (насамперед тих, що оточували її в дитинстві);
лібідо - психічна енергія, джерело якої - у несвідомому.

механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив дитячих психічних травм на поведінку в зрілому віці тощо. Однак вже його найближчі учні дійшли висновку, що не тільки сексуальні потяги визначають психічний розвиток особистості, а переважно, почуття неповноцінності і необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер), або колективне несвідоме (архетипи), які вібрали в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг).

поведінці суб’єкта вирішальну роль знанням (з лат. cognito – знання).
Основне поняття – “схема”. Вона – те, що є в голові людини: план збору і програма переробки інформації про об’єкти і події.

Г. ОЛЛПОРТА (1897-1967), він укорінений у психотерапевтичній практиці.
Головним предметом вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалі-зації - неповторного вияву в реальному житті індивідуаль-ного потенціалу людського буття, властивого кожній людині.