Проблеми особистості в соціальній психології презентация

феномену особистості.
2. Соціалізація особистості та її соціально-психологічний зміст.
3. Особливості сучасної соціалізації.
4. Стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптація, індивідуалізація, інтеграція.
5. Основні механізми соціалізації: наслідування, ідентифікація, конформізм, нонконформізм, негативізм.
6. Загальна психологічна характеристика основних інститутів соціалізації: сім’ї, дошкільних закладів, школи, трудового колективу (професійного колективу).
7. Особистість у структурі групових відносин (статус особистості, позиція, соціальні настановлення (атитюди).

поняття «індивід», «суб’єкт», «особистість», «індивідуальність». ІНДИВІД – ПРЕДСТАВНИК ЛЮДСЬКОГО РОДУ В ЄДНОСТІ ПРИРОДЖЕНИХ ТА НАБУТИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ, НОСІЙ ІНДИВІДУАЛЬНО-СВОЄРІДНИХ ПСИХОФІЗИЧНИХ РИС. НАЙЗАГАЛЬНІШІ ХАРАКТЕРИСТИКИ – ЦІЛІСНІСТЬ І СТАЛІСТЬ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І ВЛАСТИВОСТЕЙ. СУБ’ЄКТ – ЗДАТНІСТЬ ІНДИВІДА ЧИ ГРУПИ БУТИ НОСІЄМ ПРЕДМЕТНО-ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, СПРЯМОВАНОЇ НА ОБ’ЄКТ. ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – НЕПОВТОРНЕ ПОЄДНАННЯ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ ІНДИВІДА, ЩО ВИЯВЛЯЄТЬСЯ В ОСОБЛИВОСТЯХ ТЕМПЕРАМЕНТУ, ЗДІБНОСТЕЙ, ХАРАКТЕРУ, СПЕЦИФІЧНОСТІ ПОТРЕБ, ІНТЕРЕСІВ, СТИЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ. ОСОБИСТІСТЬ – СТІЙКА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО ВАЖЛИВИХ РИС ЛЮДИНИ, ЗУМОВЛЕНИХ ЇЇ ВКЛЮЧЕННЯМ ДО СИСТЕМИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН, СФОРМОВАНИХ У ПРОЦЕСІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І СПІЛКУВАННЯ З ІНШИМИ ЛЮДЬМИ.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ФЕНОМЕНУ ОСОБИСТОСТІ.

ІСТОТА З ПЕВНИМИ БІОЛОГІЧНИМИ ЗАДАТКАМИ НАБУВАЄ ЯКОСТЕЙ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЇЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ (ЦЕ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ ЯК СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОТИ, СТАНОВЛЕННЯ ЇЇ ЯК ОСОБИСТОСТІ). – ПРОЦЕС, ЯКИЙ ВКЛЮЧАЄ: 1) ШЛЯХОМ ВХОДЖЕННЯ В СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ, СИСТЕМУ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ; 2) СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У РЕЗУЛЬТАТІ ЙОГО АКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ВКЛЮЧЕННЯ В СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (ЗА Г.М.АНДРЕЄВОЮ). СУТЬ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ЛЮДИНА ПОСТУПОВО ЗАСВОЮЄ СОЦІАЛЬНИЙ ДОСВІД І ВИКОРИСТОВУЄ ЙОГО З МЕТОЮ АДАПТАЦІЇ ДО СОЦІУМУ (ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНО, ТАК І СТИХІЙНО). ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЗУСИЛЛЯМИ СІМ’Ї, ШКОЛИ, ІНШИХ СУСПІЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. СТИХІЙНІСТЬ ЗУМОВЛЮЄТЬСЯ АСПЕКТАМИ ЖИТТЯ, СВІДКОМ ЯКИХ СТАЄ ЛЮДИНА.

2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ.

ІНШИМИ ЛЮДЬМИ; ПОВ’ЯЗУЄТЬСЯ ІЗ СОЦІАЛЬНИМ КОНТРОЛЕМ (ВКЛЮЧАЄ В СЕБЕ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ, НОРМ, ЦІННОСТЕЙ СУСПІЛЬСТВА). ОТЖЕ, ДВОСТОРОННІЙ ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ: 1) У ВЗАЄМОДІЇ ЗАСВОЄННЯ І ВІДТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ; 2) У ЄДНОСТІ СТИХІЙНИХ ТА ЦІЛЕСПРЯМОВАНИХ ВПЛИВІВ; 3) У ПОЄДНАННІ ЗОВНІШНЬОГО ЗМІСТУ (СУКУПНІСТЬ УСІХ СОЦІАЛЬНИХ ВПЛИВІВ НА ЛЮДИНУ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ВИЯВИ ІМПУЛЬСІВ ТА ПОТЯГІВ ЛЮДИНИ) ТА ВНУТРІШНЬОГО (ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ ОСОБИСТОСТІ).

2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ.

(ПОХОДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ РОДОВОЇ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ, ПОЧИНАЮЧИ З ВИОКРЕМЛЕННЯ ЛЮДИНИ ІЗ ТВАРИННОГО СВІТУ І СТАНОВЛЕННЯ ЛЮДСТВА); - В ОНТОГЕНЕЗІ (ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПЕВНОГО ТИПУ ОСОБИСТОСТІ). СОЦІАЛІЗАЦІЯ – ЦЕ ПРОЦЕС ВХОДЖЕННЯ ІНДИВІДА ДО РІЗНИХ СПІЛЬНОСТЕЙ, КОЛЕКТИВІВ І ГРУП ЛЮДЕЙ НА ПІДСТАВІ ЗАСВОЄННЯ НОРМ, ІДЕАЛІВ, ЦІННОСТЕЙ ШЛЯХОМ ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ.

2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ.

СОЦІАЛІЗАЦІЇ. ЕТАП ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ: • ПЕРША СТАДІЯ: ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ПОЧАТКУ НАВЧАННЯ В ШКОЛІ; • ДРУГА СТАДІЯ: ВІД ПОЧАТКУ НАВЧАННЯ В ШКОЛІ ДО ПОЧАТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ (ВСТУП ДО ТРУДОВОГО ЖИТТЯ І ВИБІР ПРОФЕСІЇ). ЕТАП ВТОРИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ: ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЧАСУ ВСТУПУ ДО ТРУДОВОГО ЖИТТЯ І МАЄ КІЛЬКА СТАДІЙ, ЯКІ РОЗВИВАЮТЬСЯ ВІД ОДНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВІКОВОГО СТАТУСУ ДО ІНШОГО.

2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ.

ВПЛИВАЮТЬ НА ВСІ ЕТАПИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ. НА СЬОГОДНІ ІСТОТНО ЗБІЛЬШИВСЯ ПЕРІОД ДИТИНСТВА ЯК ПЕРВИННОГО ПЕРІОДУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ (У ПОРІВНЯННІ З ПОПЕРЕДНІМИ ЕПОХАМИ). ЗМІНИВСЯ І СТАТУС ДИТИНСТВА (РАНІШЕ ДИТИНСТВО РОЗГЛЯДАЛОСЬ ЯК ПІДГОТОВКА ДО ЖИТТЯ, В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТРАКТУЄТЬСЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ПЕРІОД ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НЕ МЕНШ ВАЖЛИВИЙ, НІЖ ЖИТТЯ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ).

3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

- ВІДОМІ ФАКТИ СУВОРОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ (ДІТИ-БАТРАКИ); - ВБИВСТВО ДІТЕЙ НА РАННІХ СТАДІЯХ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА (У УМОВАХ ДЕФІЦИТУ ХАРЧУВАННЯ); - З XV СТ. СТАВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ДО ДІТЕЙ НАБУВАЄ ЗМІН (ДИТИНА РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ ЯК ПЛАСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ, ЯКИЙ ПІДДАСТЬСЯ ВПЛИВАМ; ДИТЯЧА САМОСТІЙНІСТЬ, ІНІЦІАТИВА, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПРИСІКАЮТЬСЯ); КАРТИНА «ТРОЙКА» ВАСИЛИЙ ГРИГОРЬЕВИЧ ПЕРОВ

3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Я из лесу вышел; был сильный мороз.
Гляжу, поднимается медленно в гору
Лошадка, везущая хворосту воз.
И, шествуя важно, в спокойствии чинном.
Лошадку ведёт под уздцы мужичок
В больших сапогах, в полушубке овчинном,
В больших рукавицах... а сам с ноготок!
— Здорово, парнище! — «Ступай себе мимо!»
— Уж больно ты грозен, как я погляжу!
Откуда дровишки? — «Из лесу, вестимо;
Отец, слышишь, рубит, а я отвожу».
(В лесу раздавался топор дровосека.)
— А что, у отца-то большая семья? —
«Семья-то большая, да два человека
Всего мужиков-то: отец мой да я...»
— Так вон оно что! А как звать тебя? —
«Власом
— А кой тебе годик? — «Шестой миновал...
Ну, мёртвая!» — крикнул малюточка басом.
Рванул под уздцы и быстрей зашагал...

Н. А. Некрасов "Мужичок с ноготок" (из "Крестьянские дети")

- з ХVІІІ ст. спостерігається більш поблажливе ставлення до дітей (контроль зі сторони батьків зберігається); поступово суспільство прагне до розвитку інтелекту і волі дитини, формування її соціальних якостей засобами виховання і навчання; - із середини XX ст. – новий етап цілеспрямованої первинної соціалізації (допомога зі сторони дорослих у всебічному розвитку дитини); - сучасний період соціалізації характеризується гуманізацією дитинства ( в переважній більшості розвинених країн дитина виступає як основна цінність сім’ї і суспільства.

3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

сучасній людині необхідно соціалізуватись упродовж усього життя (суспільство нестабільне; засвоєний досвід швидко стає морально застарілим). Спостерігається процес ресоціалізації – зміни цінностей, норм, ідеалів (окремі цінності є абсолютними і незмінними, бо збереглись від покоління до покоління; залишились зрозумілими і прийнятними для людей; серед них – совість, любов, істина, краса, досконалість).
Вагома роль у сучасній соціалізації належить освіті та оволодінню професією (освіта є необхідною умовою соціалізації в переважній більшості країн; при цьому приходиться вчитися майже все життя (І. С. Коп). Виникає потреба розвитку творчості (креативності) як умова соціалізації (цей феномен вже не розглядається педагогікою як щось рідкісне).

молодих людей прагне отримати вищу освіту (пов’язує з нею майбутню кар’єру);
- вища освіта досить дорога процедура як для суспільства, так і для конкретної особистості;
- спостерігаються труднощі при виборі майбутньої професії (професійна робота вже не розглядається лише як підтримка певного життєвого рівня, а й як своєрідне джерело задоволення, таке ж, як і дозвілля).
Ці нові тенденції соціалізації охоплюють все більшу частину населення (раніше аналогічні тенденції стосувалися лише представників культурної еліти суспільства).

процесі соціалізації особистість виступає як суб’єкт і об’єкт суспільних відносин. А.В.Петровський виділяє 3 стадії розвитку особистості в процесі соціалізації:
- адаптація;
- індивідуалізація:
- інтеграція.

(співпадає з періодом дитинства) характеризується концентрацією значної кількості зусиль батьків, вихователів, учителів, які оточують дитину і знаходяться в тій чи іншій близькості до неї. Відбувається входження в світ людей:
- оволодіння деякими знаковими жестами, створених людством;
- засвоєння елементарних норм і правил поведінки, соціальних ролей;
- засвоєння простих форм діяльності.

навчається бути особистістю. Це не так просто, як здається на перший погляд. Прикладом є феральні люди – ті, хто не пройшли процесу соціалізації з певних причин (не засвоїли і не відтворюють у своєму розвитку соціального досвіду). Це ті індивіди, які виросли в ізоляції від людей і виховувались серед тварин (за К.Ліннеєм). Коли таких людей знаходили, то виявлялось, що ніякі процеси навчання і виховання вже не давали результату (не адаптовувались у людському суспільстві, не засвоювали мови, простих соціальних звичок, норм поведінки).








Дитина, яка не пройшла стадію адаптації і не засвоїла основ соціального життя, практично не може бути навчена цьому пізніше (на відміну від дорослої людини, яка тривалий час не жила в суспільстві). Стадія адаптації в процесі соціалізації є дуже важливою, оскільки сенситивні періоди дитинства неповторні.

характеризується певним відособленням індивіда, яке викликане потребою персоналізації. Людина, яка засвоїла певні культурні норми суспільства, здатна проявити себе як унікальна індивідуальність (створює щось нове, неповторне).
На першій стадії найбільш важливим було засвоєння, на другій – відтворення, яке проявляється в індивідуальних, неповторних формах.
Стадія індивідуальності сприяє вияву того, чим одна людина відрізняється від іншої.

передбачає досягнення певного балансу між людиною і суспільством, гармонізацію суб’єктно-об’єктних відносин особистості з соціумом (людина знаходить оптимальний варіант життєдіяльності, який сприяє процесу її самореалізації в суспільстві). Складаються соціально-типові властивості особистості, які свідчать про її належність до певної соціальної групи.

це способи свідомого або несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду.

Наслідування.
Ідентифікація.
Конформізм.
Нонконформізм.
Негативізм.

людини до відтворення сприйнятої поведінки інших людей. Дія цього механізму відбувається через соціальну взаємодію людей. Провідна роль цього механізму виявляється в процесі дорослішання людини. Дитина, наслідуючи батьків, імітує їх слова, жести, міміку, дії, вчинки. Дорослі також інколи прагнуть копіювати окремі моделі поведінки, ототожнюючи себе певною мірою з певними соціальними ролями.

об’єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерної для людей певної трупи, статі. Прикладом може бути статеворольова ідентифікація (напіврольова типізація), етнічна ідентифікація. В процесі первинної соціалізації індивід засвоює нормативні уявлення про соматичні, психологічні властивості (наприклад, чоловіків і жінок). Дитина спочатку усвідомлює свою належність до певної статі, потім у неї формується соціальний ідеал статеворольової поведінки, який відповідає її системі уявлень про найбільш позитивні риси конкретних представників цієї статі (найчастіше матері чи батька). Як наслідок, вона прагне імітувати певний тип статеворольової поведінки.

проблема статеворольової ідентифікації зазнає суттєвих змін. У традиційних суспільствах ця ідентифікація є жорстко визначеною: спостерігається чітка соціальна фіксація ролей.

маскулінність (соціальний еталон мужності);
фемінінність (соціальний еталон жіночності).

Спостерігаються негативні тенденції у процесах статеворольової ідентифікації: вираженість маскулінності і фемінінності або відсутня або не відповідає біологічній статі (порушення виникають при неправильному вихованні, під впливом моди). Це виявляється у нівелюванні відмінностей в стилі одягу, манерах поведінки.

4 типи людей залежно від рівня маскулінності чи фемінінності:
- маскулінні індивіди;
- фемінінні індивіди;
- андрогінні (поєднують у собі як традиційні чоловічі, так і жіночі психологічні якості);
- люди з невизначеною статевою ідентифікацією.
Андрогінні індивіди виступають в процесі соціалізації як найбільш адаптивні (це нове явище соціалізації, пов’язане, насамперед, з нівелюванням різниці між жіночою і чоловічою працею).

– зміна поведінки або переконань у результаті тиску групи.
Форми:
поступливість – зовнішнє підпорядкування групі при внутрішній незгоді;
схвалення – повна відповідність переконань і вчинків соціальному тиску.
Поняття конформізм пов’язане з терміном «соціальний конформізм» – некритичне прийняття і слідування стандартам, нормам, стереотипам масової свідомості, авторитетам, ідеології, які панують у суспільстві. Цей феномен характерний, насамперед, для авторитарних, тоталітарних суспільств, які придушують вияви індивідуальності.

погляд на явища навколишнього світу, власна точка зору (нічого спільного з негативізмом не має, враховується слушна думка інших).

явище, протилежне конформізму, прагнення постійно діяти всупереч думці більшості (індивід часто піддасться на провокації, ним легко маніпулювати).

Навіювання (сугестія);
- Групові експектації;
- Рольове навчання.

трудового колективу (професійного колективу).

Соціальне становлення особистості відбувається упродовж всього життя і в різних соціальних групах. Серед них: сім’я, дитячий садок, шкільний клас, студентська група, компанія однолітків, трудовий колектив – соціальні групи, які складають найближче оточення індивіда і виконують роль різноманітних норм і цінностей. Такі групи, які задають систему зовнішньої регуляції поведінки індивіда, називають інститутами соціалізації.

трудового колективу (професійного колективу).

Інститути соціалізації:

Сім’я.

Школа.

Професійна група або трудовий колектив.

(здійснюється перший адаптаційний період соціального життя людини; набуваються перші навички взаємодії і спілкування, засвоюються перші соціальні ролі, в тому числі – статеві, осмислюються перші норми і цінності). У всіх випадках неправильного виховання порушується соціальна адаптація. Позитивний вплив сім’ї сприяє благополучній соціалізації і соціальній адаптації не лише в дитячому віці, а й упродовж всього життя Визначається майбутній життєвий план, стиль життя, життєвий сценарій (Е.Берн). Тип поведінки батьків (авторитарний чи ліберальний) впливає на формування у дитини «Я-образу».

6. Загальна психологічна характеристика основних інститутів соціалізації: сім’ї, дошкільних закладів, школи, трудового колективу (професійного колективу).

трудового колективу (професійного колективу).

Значення має склад сім’ї, її згуртованість, способи розв’язання конфліктів. У сім’ї формуються уявлення про права дитини. Роль сім’ї залежить від:
типу суспільства,
його традицій,
культурних норм,
місця проживання (місто, село).
Відбулися зміни в сім’ї (малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінки, збільшення кількості розлучень). Проте в ситуаціях гострих соціальних криз сім’я гарантує дитині безпеку.

трудового колективу (професійного колективу).

Функції сім’ї: репродуктивна, педагогічна, господарсько-економічна, терапевтична, організація дозвілля (Б. Шапіро).
Дестабілізація сім’ї має серйозні соціально-політичні наслідки, які позначаються на якості соціалізації підростаючого покоління. Сім’я розглядається як найважливіший інститут соціалізації, який несе у собі значну кількість традиційних та патріархальних норм та відміну від інших соціальних інститутів.

трудового колективу (професійного колективу).

Роль дошкільних закладів не обґрунтовується СП (вивчається у віковій психології). Ще немає відповідних лонгітюдних досліджень, які б показали залежність формування особистості від її включення у соціалізацію в ранньому віці.

трудового колективу (професійного колективу).

Школа з точки зору соціалізації має свої особливі функції (освітні, соціалізуючі). Соціалізуючі функції пов’язані не лише з навчанням і вихованням, а й з об’єктивним процесом соціальної диференціації дітей у сфері їх досягнень. Дитина попадає в систему формальних міжособистісних стосунків (емансипація дитини), де емоційні вияви ставлення дорослих до дитини зумовлені не стільки її особистими якостями, скільки навчальною діяльністю.

трудового колективу (професійного колективу).

Функція засвоєння соціальних цінностей і норм на рівні соціальних стандартів формальної групи є провідною (хоча є і неформальна структура міжособистісних стосунків).
У порівнянні з сім’єю школа характеризується більш жорсткими соціальними нормами, порушення яких супроводжується обов’язковими формальними санкціями.
Функції школи:
- визначає соціальне становище дитини на певному етапі життєвого шляху;
- впливає на соціальне становлення молодої людини упродовж тривалого періоду часу (10-12 років);
- соціально- психологічні закономірності впливу школи на учнів залишаються незмінними незалежно від типу школи, якості освіти, місця знаходження.
Соціалізуючі функції школи досліджені недостатньо.

трудового колективу (професійного колективу).

Професійна група або трудовий колектив створюють умови для самореалізації та самоактуалізації особистості в тій діяльності, якою вона займається. Цей інститут соціалізації важливий на інтегративній стадії соціального розвитку. На роботі людина проводить багато часу і якщо вибір виявився невдалим, то вона переживає розчарування, що веде до порушень усіх інших соціальних відносин, викликаючи соціальну дезадаптацію особистості.

(атитюди).

Статус особистості як показник становища в групі.
Між соціальною настановою і реальною поведінкою не завжди є взаємозв’язок (тобто не завжди ці поняття).
Головними складовими статусу є авторитет і престиж особистості.

(атитюди).

Авторитетний вплив особистості на інших людей зумовлений соціальним станом, посадою, можливістю приймати рішення.
Це визнання іншими людьми певних переваг особистості. Авторитет є еталоном, зразком для інших людей.
В авторитеті можна визначити як кількісну, так і якісну характеристики (рівень значущості властивостей).
Різновиди авторитету:
- моральний;
- функціональний (діловий, професійний);
- формальний (посадовий).

(атитюди).

Статус –це величина престижу особистості.
Місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя і належності до певних соціальних професійних та інших груп фіксується в понятті «статус».

соціальними групами;
- обов’язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця в соціальній структурі.
Є кілька статусів особистості: економічний, політичний, правовий, професійний, особистий, які складовими соціального статусу.

7. Особистість у структурі групових відносин (статус особистості, позиція, соціальні настановлення (атитюди).

(атитюди).

Позиція – це певна спрямованість активності особистості, яка ґрунтується на її вибірковому, усвідомленому ставленні до людей безпосереднього кола спілкування, суспільства, самої себе.
Соціальна настанова (аттитюд) досліджувалась Томасом, Знавецьким, Спенсером, Олплртом. Це стан психонервової готовності індивіда до реакції на всі об’єкти чи ситуації, з якими він пов’язаний.

(атитюди).

Установка завжди є залежною від попереднього досвіду.
Вона виконує регулятивну та випереджувальну функції.
За Д.Узнадзе, установка – це готовність до певної активності.
Виділяють такі види:
- актуальні (недиференційований стан);
- фіксовані (базуються на досвіді).
Аттитюд – це міра почуття (афекту), викликаного певним об’єктом («за» чи «проти»).
Компоненти аттитюду:
- когнітивний (пізнавальний);
- афективний (емоційний);
- поведінковий (конативний).