Філософія Відродження презентация

в економіці, так і в духовному житті суспільства

Мореплавство – географічні відкриття

Посилювалася критика ортодоксальної, релігійної догматики, особливо в аспекті її розходження з реальною практикою суспільства

санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини.

Відродження несе в собі риси як Середньовіччя так і Нового часу.

Характерне масове захоплення античною культурою та літературою.

ПІДНОСИТЬ ЧЕСТЬ ТА ГІДНІСТЬ.

ньому акценти (щоправда іноді досить радикально)






Тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху

і природа являють собою єдине, до того ж розумне творіння Бога

Найвище творіння Бога - людина

Людина здатна осягати процес творіння, наслідуючи Творця, навіть змагатися з Богом у творчому генії

пантеїстичний) період: середина XV – перша третина XVI ст.;

Натурфілософський період: друга половина XVI – початок XVII ст.;

Провідні напрями Відродження

1457)

– у свободі волі, яку можна реалізувати через реальне діяння;
перед людиною постає два види життєвого блаженства: блаженство у
цьому житті і блаженство у вічному бутті;
два шляхи, що ведуть до блаженств:
шлях філософських надбань, на якому людина спирається на свої розумові можливості;
духовний шлях, на якому людину наставляє Святий Дух.
людські зусилля можуть привести до гармонії її якостей і до наближення людини до БОГА (Бог є уособленням довершеності і абсолютної гармонії).

план комплекс учень і роздумів про людину
хоча першим предметом міркування є БОГ, головне для людини – уславити себе земними вчинками.
 

корисним

Реальне буття належить лише окремим реальним речам

спрямована на:
обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей
піднесення гідності людини
прирівняння її у чомусь до Бога

Мірандола
(1463 - 1494)

і інтерпретаціях неоплатоніків.
Філософія Платона була різнобарвніша, афористичніша, літературно жвавіша (діалоги) й художніша.
Отже, прийнятнішим для епохи був ПЛАТОНІЗМ.

початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності;
Природа – як божественна книга, що розкриває Бога людині;
сутність Бога можна осягнути через віру;
оскільки сутність Бога невичерпна, то творіння світу відбувається вічно
Земля не може бути центром світобудови;
в людині природні можливості зведені до максимального ступеня;
якби людина могла подолати свою обмеженість, вона могла б порівнятися з Богом;
людський розум складається з відчуття, уяви, міркувань, мислення.

форм буття

Бог як буття пронизує всю світову ієрархію, вбирає у себе все (“не Бог у речах, а все у Богові”)

У центрі світової динаміки перебуває душа, вона є внутрішнім зв’язком світу

Душа постає в єдності єдиного і множинного

Життя пронизує увесь Всесвіт, влаштовує його гармонію

Все у Всесвіті відчуває взаємний потяг

Любов – найбільша сила світу

до досконалості, або до руйнування, донизу;)
людині досконалість не надана, але вона може її досягти;
вважав за можливе виокремити з усіх поглядів, ідей, теорій єдину
філософську мудрість, що значною мірою піднесе могутність людського розуму.
 

да Вінчі
(1452 - 1519)

Микола Коперник
(1473 - 1543)

Еразм Роттердам- ський
(1469 - 1536)

Томас Мор
(1478 - 1535)

та винахідника
Завдання людини полягає у пізнанні природи
Основа пізнання – досвід, а початок – відчуття, серед яких першим є зір
На базі досвіду розгортаються міркування, які можна перевірити експериментами
Найбільшу достовірність знанню надає математичне обчислення

гальма

зміни в науковій картині світу.
Світ є першим об’єктом пізнання, тому слід займатися не схоластичними суперечностями, а пізнанням світу.

що треба дотримуватись не канонів чи догм релігії, а справжньої “філософії Христа”:
на першому плані – етика, розв’язання проблем земного життя;
подвиг Христа виправдовує цінність та благо природи;
природа – мати, а не мачуха для людини;
через споглядання людина осягає мудрість Творця;
треба любити людину.

з другого – фундатор революційної етики.
християнські норми добрі, але неможливі до виконання за реальних умов життя;
реальним умовам можна протиставити відважність, могутність, натиск;
треба вміти бути недобрим;
головне – кінцева мета (якщо вона спрямована на загальне благо, та всі засоби для її здійснення справедливі).
 

пов'язаний з власними ренесансними культурними основами, ніж з античністю;
~ посилюється тенденція розглядати людину, як органічну частину Всесвіту, а не Всесвіт вимірювати людиною, як це було раніше;
мотив трагічної долі людини і неможливості для неї переламати хід власного життя.

людина.
Бог проявляє себе як необхідність, що панує у природі; може існувати багато світів;
кожна людина є представником людського роду;
всі релігії мають принципову єдність і базуються на звичаях;
звичаї необхідні для регулювання і закріплення соціальних зв'язків;
шлях до пізнання лежить через самоаналіз;
у самоаналізі і пізнанні ми повинні покладатися на розум і піддавати все сумніву;
інтуїція не дає надійних знань і не може зробити людину кращою.
 

Вихідна категорія міркувань – Єдине , котре тотожне буттю як збігу сутності та існування;
єдине є незмінним і всеохоплюючим, єдністю максимуму і мінімуму, збігом усіх протилежностей;
матерією Всесвіту є світло, яке є єдністю можливості і дійсності, суцільною актуальністю;
у згорнутому вигляді матерія постає як пітьма;
розгорнута матерія втілюється у мінімумі атомі, що має потенції максимуму;
активність матерії спричиняється світовою душею – загальною формою,
яка містить у собі розум і загальну причину;
світова душа все пронизує і одухотворює, стаючи початком життя; останнє знаходить свій прояв у формах рослин, тварин розумних істот;
умовою існування Всесвіту є нескінчена порожнеча, тому всесвіт не має центру й однорідний за складом і будовою. А оскільки душа, рух, відчуття притаманні всьому Всесвіту, то зірки в космосі можуть бути сонцями з планетами, на яких можуть жити розумні істоти.

попередньо впорядковує уява, а розсудок виводить із них загальні;
інтелект, подальша сходинка, переводить знання в ранг мислення;
розум знаменує охоплення вихідної єдності буття, тобто споглядання Бога (інтелектуальна інтуїція)
 

хоча б і не в значних речах, ніж довго
сперечатися про найбільші питання, не
досягаючи ніякої істини”
природа – це сукупність законів, які можна пізнавати за допомогою експериментів і математики;
первинні - якості пов’язані з геометрично-математичними вимірами речей, а вторинні – з особливостями будови людини.