Карпатський біосферний заповідник презентация

Науковий колектив заповiдника придiляє значну увагу розробцi екологiчних засад збереження природних екосистем i методiв управлiння ними в Карпатському регiонi.

монографiй та сотнi iнших наукових публiкацiй. Поряд з цим, заповiдник є полiгоном для екологiчних дослiджень багатьох стороннiх науково-дослiдних установ. На його базi проводяться науковi конференцiї, семiнари та симпозiуми. Тут проходять наукову практику i пiдвищують квалiфiкацiю студенти та спецiалiсти в галузi бiологiї, лiсового господарства, охорони природи, заповiдної справи тощо.

та антропогенних ландшафтiв, які відрізняються, в першу чергу, режимами природокористування. Функцiональне зонування територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань охорони природи з iнтересами мiсцевого населення. В зонi антропогенних ландшафтiв проводяться комплекснi заходи, спрямованi на покращення як екологiчних, так i економiчних засад природокористування в регiонi розташування бiосферного заповiдника.

різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пiзнiше, нiж в Захiдних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися дiлянки дикої природи, зокрема унiкальні пралiси.Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Марамороських Альпах для збереження i вiдновлення зникаючих представникiв флори та фауни.Особливо активiзувалася робота вчених щодо територiальноїй охорони природи Українських Карпат пiсля другої свiтової вiйни. Вже в 1949 роцi на північних схилах Чорногірського хребта був видiлений цiнний лiсовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 роцi оголошено заповiдним. Велика увага питанням територiальної охорони природи придiлялась i на Закарпаттi. В 1958 роцi на пiвденних схилах гiрського масиву Красної, в басейнах Великої i Малої Угольки, створений Угольський лiсовий заказник площею 4600 га, а в 1969 роцi в басейнi Лужанки - Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створенi всi необхiднi передумови для органiзацiї бiогеографiчно репрезентативного заповiдника в регiонi Українських Карпат.

орієнтація регіону полягає в екстенсивному використанні місцевих ресурсів. Розроблена науково обгрунтована модель сталого розвитку гірських районів передбачає екологічно зорієнтовану переорієнтацію економіки Українських Карпат на розвиток туристично–рекреаційної індустрії. В усьому свiтi розумної альтернативи туризму i рекреацiї в гiрських регiонах не iснує. В останні десятиліття у всьому світі активно розвивається і пропагується екологічний туризм. В Карпатському заповіднику, завдяки природним особливостям, а також функціональному зонуванню території, представлені найкращі умови саме для розвитку цього напрямку рекреації. В цьому контексті, перспективним напрямком подальшого розвитку Карпатського біосферного заповідника повинно стати, поряд з охороною та виченням унiкальних природних екосистем, використання потужного рекреацiйного потенцiалу.

гiрські букові, мiшані та смерекові лiси, субальпiйські та альпійські луки з сосново–вiльховим криволiссям і скельно–лишайниковими ландшафтами. Майже 90% територiї заповiдника вкрито лiсами - переважно пралiсами. В заповiднику охороняється понад тисячу видiв вищих судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9 видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного списку.

вiд 700 до 2061 м.н.р.м. На територiї масиву, площа якого складає 16375 га, знаходиться найвища вершина Українських Карпат - гора Говерла (2061 м). Головний хребет Чорногори утворений флiшовими породами (аргилiти, алевролiти, пiщаники, гравiлiти тощо) крейдяного i палеогенового вiку. Сучасна геоморфологiчна будова Чорногори датується мiоцен - голоценовими перiодами. Рельєф високогiр’я носить слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами - карами та троговими долинами. Клiмат Чорногiрського масиву помiрно континентальний: вiд прохолодного гумiдного до холодного евгумiдного. Iз збiльшенням висоти над рiвнем моря температура повiтря понижується, а кiлькiсть опадiв зростає. За даними метеостанцiї Луги (613 м.н.р.м.) середня температура самого холодного мiсяця (сiчня ) рiвна мiнус 6,8 градуса, самого теплого (липня) - 15,7, середньорiчна 5,4 градусiв. Рiчна сума опадiв 1001 мм. На метеостанцiї Пожижевська (1430 м.н.р.м.) середня температура сiчня рiвна мiнус 6,4 градусiв, липня - 11,5, середньорiчна - 2,8 градусiв. Рiчна сума опадiв збiльшується до 1465 мм.

Iз збiльшенням висоти над рiвнем моря температура повiтря понижується, а кiлькiсть опадiв зростає. За даними метеостанцiї Луги (613 м.н.р.м.) середня температура самого холодного мiсяця (сiчня ) рiвна мiнус 6,8 градуса, самого теплого (липня) - 15,7, середньорiчна 5,4 градусiв. Рiчна сума опадiв 1001 мм. На метеостанцiї Пожижевська (1430 м.н.р.м.) середня температура сiчня рiвна мiнус 6,4 градусiв, липня - 11,5, середньорiчна - 2,8 градусiв. Рiчна сума опадiв збiльшується до 1465 мм.
Велика кiлькiсть опадiв обумовлює наявнiсть добре розвинутої гiдромережi. На територiї масиву знаходяться основні витоки рiчки Бiла Тиса.
Типовими для лiсових формацiй є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти.
Чорногiрський заповiдний масив характеризується великою рiзноманiтнiстю рослинностi i флори. Панiвним типом рослинностi є лiси. В прохолодному клiматi Чорногори чистi бучини (Fagetum) мають обмежене поширення i приуроченi до пiвденних схилiв. В бiльш широкому висотному дiапазонi зустрiчаються мiшанi листяно-хвойнi лiси з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea excelsa, що сягають висоти 1200 м. Вище поширенi зональнi смеречники клiмаксового характеру, що утворюють верхню межу лiсу, яка тут проходить на висотi 1500 -1600 м.

в межах висот вiд 600 до 1883 м.н.р.м. Гірська споруда Свидовця, як і більша частина Українських Карпат, має флішову будову. На головному хребті добре збереглися сліди льодовикової діяльності.
Клімат Свидовця вологий, прохолодний і помірно холодний. За даними метеостанцiї Кобилецька Поляна (410 м.н.р.м.), середня температура сiчня рiвна мiнус 3,4 градуси, липня - 18,4, середньорiчна - 8 градусiв. Рiчна кількість опадiв становить 930 мм. Клiмат високогiр’я холодний, гумiдний.

Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниці (1883 м). Тут ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види, як бартсія альпійська (Bartsia alpina), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum), ситник каштановий (Juncus castaneum), ллойдія пізня (Lloydia serotina), айстра альпійська (Aster alpinus), родіола рожева (Rhodiola rosea), верба списовидна (Salix hastata). В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна (Drabba aizoides), очанка зальцбурська (Euphrasia salisbur-gensis), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea) та ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська (Leonthopodium alpinum), орлики чорніючі (Aquilegia nigricans), сверція альпійська (Swertia alpina) тощо.

вiдрогiв Марамороського кристалiчного масиву. Заповiдна територiя, площею 8990 га, лежить в межах висот 750 - 1940 м.н.р.м. Основним гiрським вузлом є гора Пiп Iван Марамороський (1940 м). Масив складений твердими кристалiчними породами - гнейсами, слюдяними i кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками юрського перiоду, що обумовлюе специфiчнi риси рельефу, грунтового покриву, флори i рослинностi. Рельєфу Мараморош властивi глибокi мiжгiрнi долини, численнi скелястi гребенi та вершини. Представленi слiди кайнозойського зледенiння - льодовиковi цирки. В межах масиву знаходяться басейни потокiв Бiлий i Квасний, якi є, вiдповiдно, притоками Тиси i Бiлої Тиси.

350 до 1409 м.н.р.м. Займає площу 4925 га, яка повнiстю знаходиться в межах лісового поясу. Найвища вершина - г. Лисина (1409 м). В південній частині масиву пролягає смуга юрських мармуровидних вапнякiв, якi утворюють численнi скельнi виходи. Цей район вирізняється як клiматичними умовами, так i характером рослинностi. Тут закінчується суцільне поширення дубово-букових лісів. Пiд впливом теплих повiтряних мас з Марамороської долини у цьому районі створилися специфiчнi умови, що сприяють поширенню теплолюбивих видiв на значнi висоти. Так, Quercus robur та Q. petrea доходять тут до висоти 1090 м, що є їх найвищим мiсцезростанням в Українi. Особливої уваги заслуговують осередки зростання Taxus baccata, що збереглися на вапнякових скелях пiд пологом яворово-букових лiсiв. Основну площу в масиві займають букові ліси, які представлені як чистими, так і мішаними фітоценозами. Подекуди, на вищих гіпсометричних рівнях, поширені зональні смеречники.

її потужного вiдрогу полонини Менчiл в межах висот 400-1280 м. н.р.м. Загальна площа заповiдної територiї складає 15580 га. Геологiчний фундамент масиву утворюють вiдклади крейдяного i палеогенового перiодiв - потужнi шари флiшу, у складi яких переважають аргилiти, алевролiти та, рiдше, пiщаники. Пiвденна частина Угольського лiсництва знаходиться у Пiвнiчнiй зонi стрiмчакiв. Для цього району характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi рiзноманiтнi карстовi форми, зокрема печери, яких налiчується понад тридцять. На територiї масиву знаходиться найбiльша печера Українських Карпат - “Дружба”, сумарна довжина ходiв якої складає понад один кiлометр. В печерi “Молочний камiнь” знайдена пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини. Оригiнальними геоморфологiчними утворами є вапняковi скелі, висота яких сягає семидесяти метрiв.
Найвищi вершини заповiдного масиву - Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кiчера (1092 м), Видножанська Кiчера (1072 м), Вежа (937 м).

Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi Тиси. Заповiдна територiя площею 257 га займає рiвнинну дiлянку в заплавi рiчки Хустець. Поряд з природнiми водотоками на територiї масиву знаходяться i штучнi - канали мелiоративноi системи. Клiмат теплий, вологий. За даними метеостанцii Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повiтря складае 8,5 градусiв, сiчня -4,0, липня -19,5 градусiв. Рiчна сума опадiв бiля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєвi важко- i середньосуглиннi грунти, що сформувались на давнiх алювiальних вiдкладах.