Микола Степанович Вінграновський (1936-2004) презентация

висота.
Чарівник слова, великий талант. В. Бойченко.

водами трьох річок…

сценариста, поета і прозаїка Миколу Степановича Вінграновського, який залишив на цій землі свій самобутній слід.

законом якого є Краса.

Первомайськ Миколаївської області в районі “Птахокомбінат” у селянській родині.

місці в селі Кумари.

в селі Кумари. Продовжив навчання в Богопільській десятирічці, яку закінчив 1955 року.

році було присвоєно ім’я М. Вінграновського. 

імені Івана Карпенка-Карого.

Довженком». Як він ішов до Києва, прагнучи вступити до театрального інституту. Бідував, голодував, допомагав прибиральниці мити підлогу в гуртожитку. За це одержав «гонорар»: кавун, оселедець, хліб.

цього героя. Одержав п’ятірку і став студентом... Відпустили додому на канікули. Батько не повірив, що син став студентом, попрохавши показати документ про зарахування. Вразило його надруковане на машинці «державними літерами» прізвище. Не приховував радості.

Довженко і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.

на голій сітці без матраца і ковдри. Заробляв на стипендію. Неодноразово одержував матеріальну підтримку від сім’ї Довженка.

переконаний, що стати його учнем – велика відповідальність. Тому навіки в пам’яті зберіг образ «співця краси, природи і людини, душі людської дивного чарівника», присвятив йому вірші «Рожеві ружі білою водою…», «Учителю, уже ми вдвох з тобою…»

ріки з водами, і вечір за горою,
І ранку під горою течія…
Давида тремоло і тремоло Хорива,
Учителю, воно й сьогодні в нас.
Наш час душі з того усього плива,
Наш час – неперебутній час.
 

приступила до екранізації художнього фільму «Повість полум’яних літ». На головну роль – Івана Орлюка - запросила М. Вінграновського, третьокурсника Інституту кінематографії. За краще виконання чоловічої ролі він отримав золоту медаль кінофестивалю в
Лос-Анджелесі.

Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Його кіномистецька доля лишається у вітчизняній історії фактом винятковим.

Письменник

Поет

повертає на Захід (1966, співавтор) • Берег надії (1967, роль Вацлава Купки) • Дума про Британку (1970, роль Несвятипаски) • Тихі береги (1973) • Климко (1984)

«Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою) • «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993) • «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993) • «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993) • «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993) • «Гетьман Сагайдачний» (1999)

з берегів», 1962) • Вацлав Купка («Берег надії», 1967) • Несвятипаска («Дума про Британку», 1970)

своє місце в літературі – місце «маршала української літератури». Він був першим президентом міжнародного PEN-клубу, що репрезентував українську літературу у світовому масштабі.

. Чотири поезії було опубліковано 1958 р. (журнал «Жовтень», №8).

в «Літературній газеті» з’явилася добірка віршів «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Сторінку газети прикрашало фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею, — і п'ятнадцять віршів, що відтоді так і лишилися в українській поезії її непритьмянілими перлинами: «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші.

які «розпинали Миколу Вінграновського, котрому заманулося якоїсь незалежності України». Але ніяка сила вже не могла зупинити всенародну любов до творчості цікавого й самобутнього поета.
Наступного року ця книжка таки вийшла у світ під назвою «Атомні прелюди» і стала одним із побудників полемічного виру навколо нової поетичної генерації.

«На срібнім березі» (1978) • «Київ» (1982) • «Губами теплими і оком золотим» (1984) • «Цю жінку я люблю» (1990) • «З обійнятих тобою днів» (1993) • «Любове, не прощавай!» (1996)

палітрою та вмінням передавати складні внутрішні стани. На вірші поета написано багато пісень, зокрема – у бардівському жанрі.

перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.
І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.
Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш
І на вік і на єдину мить
Біля себе, вічна і всевишня,
Знов научиш жити і любить!

літо, і сніги, і літечка твої
Тобі не поспішають прилетіти.
В білій льолі, люлі,
Спатоньки-спатулі, —
Тато-мамо, тато-мамо
Колисали…
Колисало небо
Білу хмару,
Колисало море
Хвилю кару…
Ще ніженька твоя не знає далини,
Щасливий мак цвіте біля криниці,
І ти, як мак, про щастя бачиш сни,
На них ніяк не можеш надивиться.
В білій льолі, люлі,
Спатоньки-спатулі, —
Тато-мамо, тато-мамо
Колисали…

Обнімало небо
Білу хмару,
Обнімало море
Хвилю кару.
Щаслився ж і цвіти, метелику малий,
На долю і на волю тополину,
Понад Дніпром, де сонце, де орли,
Понад Дніпром на світ, на Україну.
В білій льолі, люлі,
Спатоньки-спатулі, —
Тато-мамо, тато-мамо
Цілували…
Цілувало небо
Білу хмару,
Цілувало море
Хвилю кару…

“Величальна колискова” Ніна та Антоніна Матвієнко

оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:

Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!

“Це ти? Це ти. Спасибі … Я журюсь” O.TORVALD

його пера вийшли книжки повістей та оповідань:
• «Світ без війни» (1958) • «Президент» (1960) • «Первінка» (1971) • «Сіроманець» (1977) • «У глибині дощів» (1979) • «Літо на Десні» (1983) • «Кінь на вечірній зорі» (1986) • «Чотирнадцять столиць України» (1997) • «Манюня» (2003)

читачів до роздумів про нерозривну єдність минулого й сучасного, які пам’ятати завжди корисно й повчально, бо, як писав його вчитель О.Довженко в «Зачарованій Десні»: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Сюжети творів дієві, у них зображено глибину почуттів, якими щедро наділяється все довкілля.

порив фантазії і душевна чистота. Ці твори – не лише для дітей: вони залишилися для всіх і про всіх. Саме за дитячі твори у 1984р. автор був удостоєний Шевченківської премії.

тішився ним, мов рідною дитиною, як жадібно його осягав і виманював із глибин народної пам’яті!

— І юність, й молодості чашу, Життя сьогоднішнє й вчорашнє, Лиш Слова мого не чіпай! Не зачіпай його, малого, Не бий його і не пали, Бо перед ним іще дорога, Бо перед ним багато й много, І ми із ним ще не жили!

зібрав й упорядкував те, що вважав найважливішим у своїй літературній творчості.
На жаль, сам автор за життя не встиг побачити тритомник.
 

з поетом, Заслуженим діячем мистецтв України (з 1997), лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка (1984), лауреатом премії Фундації Антоновичів (США), літературної премії «Благовіст» Миколою Степановичем Вінграновським, який пішов із життя на 68 році після тяжкої тривалої хвороби.

мовами світу. Слову письменника час не зашкодить. Благословенне Слово поета і його народу безсмертне — перед ним простелилася дорога у Вічність.
Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово — наш народ.
М. Вінграновський

ступенів № 15-колегіум»
Овчаренко Наталя Олександрівна
Садовник Наталія Федорівна