Різноманітність павукоподібних презентация

тисяч видів павуків, в Україні – майже 1000. Поширені переважно на суходолі, але є серед них і представники прісноводної та морської фауни.

представником родини Тарантулові.
Середовище життя: у степу, у полі, сільськогосподарських угіддях, рідко проникає у будинки.
Селяться в норах. Ловильних сіток не будують, підстерігають здобич із засідки.
Розмноження: Самка восени відкладає від 100 до 400 яєць, із яких навесні виходять молоді павуки. Молодь певний період часу знаходиться в тілі самки. У цей час самка найбільш агресивна.
У Середні віки тарантулів вважали надзвичайно отруйними тваринами Побутувала навіть думка, що укус цих павуків спричинює епідемії небезпечних хвороб. Кажуть, аби позбутися цих хвороб, італійці винайшли танець тарантелу. Звичайно, думка про те, що хворий, танцюючи до цілковитого виснаження, видужає, була хибною.

каракурт. Його сита самка завбільшки із горіх ліщини, а вона голодна — із горошину. На спинах самок можна побачити тринадцять червоних цяток. Самець каракурта крихітний, й необізнана людина не розпізнає його. Мешкає каракурт в степах та пустелях, поширений він на півдні України. Однак на павутинках-парашутиках мілкі павучки можуть потрапляти й у інші зони. Тому каракурта ще можна побачити і на луці неподалік від м.Києва. Живуть такі павуки у нірках, які оточені ловчими сітками. Їх укус дуже небезпечний для людини й свійських тварин.
За 10—15 хвилин після укусу каракурта в людини терпнуть руки й ноги, вона не спроможна ходити, спостерігається розлад дихання. У тяжких випадках людина може загинути протягом 2—3 годин після укусу. Потерпілому необхідно вчасно ввести протикаракуртову сироватку. Слід пам’ятати, що отрута цього павука в п’ятнадцять раз сильніша за отруту гримучої змії.

родини Водяні павуки. Він все своє життя перебуває під водою. Там він народжується, добуває їжу, розмножується й гине. Дихає водний павук, так як й решта павуків, киснем, який запасає у своїй «хатинці» підводному дзвоні, який утворюється із пухирців повітря. Дані пухирці утримує під водою спеціальна павутинна сітка.

жовтувато-білого кольору, самець до 0,23 мм завдовжки і 0,19 мм завширшки, самка до 0,45 мм завдовжки і 0,35 мм завширшки; яйце 0,14 мм. У самця присоски на 1, 2 і 4, у самки на 1 і 2 парі ніг; на решті щетинки. Риють ходи в шкірі хазяїна, де і розмножуються; живляться кров’ю.

складаєть­ся з двох відділів: широкого передньо­го і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвостом». Остання частина черевця здута і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цієї частини є дві отруйні залози, що відкриваються дво­ма отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, переги­наючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.
Скорпіони — живородні. Самка на­роджує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4 — 5 років.